Марафонець з Нової Каховки Молчанов: «Чудово знати і пишатися, що ти Українець»

Нещодавно наш земляк, новокаховчанин Дмитро Молчанов в ультрамарафоні у Нью-Йорку здобув перемогу.

Йому знадобилося 4 години і 12 хвилин аби фінішувати на 60-кілометровій дистанції змагань New York City 60K від найвідомішого бігового клубу NYRR. Спочатку спортсменам треба було подолати коло в 8,3 км, а потім вісім кіл по 6,4 км. Ліміт траси складав 9,5 годин. Для Дмитра це вже третій фініш цієї осені на марафонах та ультрамарафонах. У вересні він фінішував в Берліні з результатом 02:44:53, а два тижні тому, на Нью-Йоркському, показав 02:53:47 на фініші.
Така інформація з’явилась нещодавно чи не в усіх найпопулярніших медіа країни. Побачивши це повідомлення, замислились: а чому ж ми, новокаховчани, досі нічого не знаємо про свого талановитого земляка-спортсмена? На щастя, у ХХІ столітті знайти людину у всесвітній павутині не проблема, у якому б куточку земної кулі вона не знаходилась. Тож нам вдалося встановити зв’язок з Нью-Йорком, де нині мешкає Дмитро і поспілкуватися з ним. Хлопець охоче відгукнувся на наше прохання і знайшов вільний час для розмови.


У свої 28 років цій людині, без сумнівів, є що сказати світові. А почалось все у далекій і рідній Новій Каховці, де наш герой прожив більшу частину життя.
— Ніколи не забуваю дорогий серцю дитячий садок і найріднішу школу №8. Тут пролетіли найбезтурботніші роки…, — почав свою розповідь Дмитро. — За освітою юрист, але еміграція кардинально змінює твій стиль життя. Зараз шукаю себе в сфері медицини та працюю в медичному центрі з пацієнтами, які мають проблеми з нирками. Також відвідую коледж, здобуваю другу вищу освіту.
— А як же ви пов’язали життя зі спортом?
— Нехай мене пробачать мої вчителі фізичного виховання, але в школі біг я не любив, хоча і був фізично розвинутим, проблем зі здоров’ям не мав. Норматив у 2 км мені здавався цілковитим жахіттям та випробуванням. Та якось випадково, приблизно 4 роки тому, мені запропонували подолати дистанцію у 5 км під час одного з наймасовіших забігів в Україні, що мав назву «Пробіг під каштанами» (м.Київ). І я погодився. Біглось тяжко, але, на мій подив, я відчув неабияке задоволення! Не повірите: вже через кілька днів я реєструвався на дистанцію в 10 км. І після цього зрозумів: дороги назад немає, біг став невід’ємною частиною мого життя. Через декілька місяців знайшов біговий клуб в Києві, де тоді навчався, який мав назву Kyiv Marathon Running Club. Там познайомився з чудовими людьми, спортсменами та тренерами, які і прищепили любов до бігу. Відтоді переконаний: якщо тобі щось подобається — маєш себе оточити людьми, які поділяють твої інтереси. І в даному клубі мені це вдалося. Завдяки новому захопленню, наполегливій підготовці вже у жовтні 2014-го я пробіг свій перший марафон у Мюнхені.
— І потім покинули країну?
— Так, на початку 2015-го життя закинуло мене аж до Нью-Йорка. В невідоме місто, та що там — в абсолютно невідому країну. Звісно, потрібно було починати все, як говорять, з чистого аркуша. І найулюбленіше заняття — біг — мене врятував від депресії, тяжких думок, дав змогу адаптуватися і звикнути, налаштуватися на новий ритм та спосіб життя. А головне — допоміг знайти правильний шлях в буремному вирі кардинальних змін, подарував чудових друзів та людей, які мене оточують. А далі — новий виток життя — Ukrainian Running Club NY (Український Біговий Клуб у Нью-Йорку). Тут українці Нью-Йорку бігають, беруть участь у різноманітних змаганнях, розважаються і демонструють головне: наша країна може викликати асоціації не лише із салом, Чорнобилем та політичними кризами… Ми також і бігова нація, здорова, яка прагне краще жити, досягати успіхів, перемагати.
За 4 роки брав участь у дуже багатьох змаганнях на різних дистанціях, починаючи від 1 км і до марафону (42 км 195 м). За моїми плечима вже 7 масштабних марафонів: Мюнхен, Чикаго, Париж, Філадельфія, Бостон, Берлін та Нью-Йорк.
— Поділіться враженнями від останнього…
— Чесно — я досі не можу повірити в свою перемогу! Останні кілометри давалися дуже тяжко через значну втому. Знадобиться час, аби в повній мірі усвідомити і зрозуміти, що трапилося. Але точно знаю — я щасливий, тому що у мене була найкраща підтримка від моїх друзів! І завжди у такі особливі миті я пишаюсь тим, що перетинаю фініш з моїм безцінним українським прапором! Як би далеко ти не був від Батьківщини, куди б не закинуло тебе життя — це так чудово знати і пишатися, що ти Українець!

Спілкувалася Наталія Левченко

COMMENTS