Думки на вагу золота… Ліні Костенко – 88 років

Ліні Костенко виповнюється 88 років

Легендарна поетеса, прозаїк, філософ і громадська діячка Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року.

Вона є автором понад 15-ти поетичних збірок («Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

Ліна Василівна – беззаперечний моральний авторитет для багатьох українців, адже за свій вік не заплямувала себе компромісами з жодною владою. У неї завжди вистачало сміливості дивитися правді в очі й казати категоричне «ні» підлості, брехні, зрадництву. Її поезія- це позиція, вчинок. Костенко підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції.  1966-го року   під час львівського судилища  над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна» й робила безліч інших вчинків, які засвідчували її активну громадянську позицію. Після цього вона майже десять років писала «в шухляду», розплачуючись за власну принциповість. Тодішня влада, зрозумівши, що її «не приручити», позбавила права друкувати власні твори, що для поета – майже смерть. Але вона вистояла.

Мовчання  Ліни Василівни є надзвичайно промовистим. У час, коли простір, ефір неймовірно засмічений балаканиною, вона воліє мовчати. Жодні спокуси викликати в неї відповідну реакцію з приводу чогось, чи когось – даремні. І це горде мовчання теж є позицією. Як відомо, в 2005 році Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України, відповівши: “Політичної біжутерії не ношу!”. Такий вчинок став сенсаційним. 

Ліні Костенко нині 88 років. Вона не дає інтерв’ю і останні роки не з’являється на публіці. Живе та працює  у Києві. Її ім’я – одне з тих, що відомі кожному українцеві.  Пропонуємо  добірку з думок, цитат та віршів воістину легендарної української письменниці та поетеси…

 

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

 

 

Жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи.

 

 

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

 

 

Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.

 

Серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.

***

Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

***

Письменник повинен мати долю, а не кар’єру.

Джерела: “Український інтерес”, “Главком”

COMMENTS