Кращі кінофільми минулого року за версією ВВС

Кінокритик BBC Culture Ніколас Барбер склав свій перелік найкращих фільмів року, що минув, повідомляє ВВС Україна.

10.”Зменшення” (Downsizing)

Амбіції режисера Александра Пейна у цьому фільмі досягають запаморочливих висот. Відомий своїми повними чорного гумору і сатири на сучасне американське суспільство комедіями (“На узбіччі”, “Небраска”), дворазовий лауреат премії “Оскар” зняв цього разу щось приголомшливо апокаліптичне і науково-фантастичне.

Метт Деймон і Крістен Уіг грають типову американську пару, чоловіка і дружину, які прийшли до висновку, що якщо їхні тіла зменшити до розміру ляльки Барбі, жити стане простіше і дешевше. І вони приєднуються до добровольців, які погодилися на пропозицію вчених таким чином зняти проблему перенаселення Землі.

Але це лише початок – як тільки ви начебто починаєте розуміти, куди все прямує, режисер розгортає фільм у несподіваному для вас напрямку…

  1. “Історія примари” (A Ghost Story)

Яке це – бути примарою, що тиняється у вічності і не має жодної можливості вплинути на фізичний світ (ну хіба що крім здатності змусити блимати електричну лампочку)?

Режисер Девід Лоурі (“Піт і його дракон”, “У бігах”) пропонує поміркувати на цю тему в своєму незвичайному і несподівано зворушливому фільмі, залучивши зоряний склад акторів. Майстерним ходом з боку постановника можна вважати залучення на головну роль оскароносного Кейсі Аффлека, якому у фільмі навіть не доводиться розмовляти – більшу частину часу його герой проводить, сховавшись за білим простирадлом, як і личить примарі.

Залежно від того, наскільки ви взагалі схильні до містики, “Історію примари” можна розглядати як поетичний роздум на тему неприкаяності і самотності – або як тривалий анекдот про людину, якій не вистачає зрілості для того, щоб залишити позаду розрив з коханою і рухатися по життю далі.

  1. “Їхній зоряний час” (Their Finest)

Британська кіноіндустрія цього року була немов зациклена на Дюнкеркській евакуації 1941 року (операції з евакуації морем англійських, французьких і бельгійських частин, блокованих біля міста Дюнкерк німецькими військами).

Два з найбільш перспективних з точки зору майбутніх нагород британських фільми – це епічні хроніки: військова драма про саму операцію (“Дюнкерк”) і дипломатична драма про дії Черчилля у вирішальні місяці Другої світової (“Темні часи”).

Однак набагато більше задоволення отримуєш від перегляду багатошарової романтичної комедії режисера Лоне Шерфіг “Їхній зоряний час”. Кетрін Коул (її грає Джемма Артертон) наймають в міністерство інформації, щоб вона допомогла написати сценарій фільму (знову про ту ж Дюнкеркську евакуацію), який повинен підняти дух нації, що бореться проти Гітлера (як каже один з героїв, завдання – додати сентиментальних сопель, аби глядачі ридали).

Кінострічка Шерфіг у підсумку стала чудовою даниною атмосфері дружби і неминучих компромісів, що панувала у кіновиробництві. Усі герої вийшли настільки симпатичні, що вам хочеться обійняти кожного.

Водночас фільм ні на мить не дозволяє забути про те, в який час відбувається його дія, яким небезпечним було життя в роки війни та як важко жити у постійній напрузі.

  1. “Леді Бьорд” (Lady Bird)

Сценаристка, режисерка і продюсерка із США Грета Гервіг, яка писала сценарії до фільмів “Пані Америка” і “Мила Френсіс” спільно з їхнім режисером Ноа Баумбаком, цього разу все зробила сама – і написала, і зняла. Вийшла бездоганна, зріла драма-комедія, в якій досягнуто необхідного балансу між блискучим гумором і глибоким співчуттям своій героїні.

Ця 17-річна героїня (ірландська акторка Сірша Ронан) – дуже на своїй хвилі, і в той же час не настільки впевнена у собі і розумна, наскільки їй хотілося б самій.

Дія відбувається у Сакраменто (Каліфорнія) у 2002 році, і у фільмі повнісінько таких деталей, що вас не покидає відчуття: Грета Гервіг згадує про те, якою була сама в молодості.

Втім, показані у фільмі юнацькі метання, постійне і гостре почуття незахищеності, сімейні сварки головної героїні змусять впізнати у всьому цьому себе будь-кого з нас.

  1. Проект “Флорида” (The Florida Project)

Після гучного успіху “Мандарина” режисер Шон Бейкер пропонує нам ще одне дослідження життя зубожілих американців-маргіналів, і воно вийшло не менш живим, повним енергії і зворушливим.

Дія розгортається в одному з тих мотелів, які туристи, що прямують в Діснейленд, об’їжджають дальніми шляхами.

В “Проекті “Флорида” глядачеві пропонують провести довге тягуче літо з пустотливою шестирічною дівчинкою Муні, кмітливою не по роках, з її матір’ю-бунтаркою і з невтомним менеджером мотелю “Чарівний замок “(в якому живуть наркомани, бездомні і люди з психічними відхиленнями – загалом, ті, чиє життя зазнало краху).

Часом здається, що у Муні – цілком щасливе дитинство, часом – що це не дитинство, а жахіття…

  1. “Геть” (Get Out)

Джордан Піл дебютував з цим фільмом і як сценарист і як режисер – дебют вилився у захоплюючий фільм, що тримає вас у напрузі від початку до кінця.

Темношкірий фотограф і його біла дівчина приїжджають до її батьків, теж білих, і ось там все й починається. Ця суміш детектива з фільмом жахів неймовірно смішна і одночасно страшна – тим самим класичним страхіттям жахів 1970-х, які однозначно надихали Піла.

Змушуючи аудиторію реготати і зойкати від страху, розумна сатира Джордана Піла підводить глядача до розмови про такі серйозні речі, як расові відносини у сучасній Америці, і робить це набагато ефективніше, ніж найсерйозніші з історичних драм.

  1. “Хороший час” (Good Time)

Роберт Паттінсон у ролі грабіжника банків Конні виглядає куди небезпечніше і набагато ненормальне, ніж у ролі вампіра з серії фільмів “Сутінки”.

Здається, що ви відчуваєте запах поту, який крапає з його змарнілого, блідого обличчя із витріщеними очима, коли він намагається втекти від погоні.

Без сумніву, ця роль – найкраща в кар’єрі Паттінсона, але кримінальна драма, що переходить у фарс, пропонує вам і дещо ще: вируючий і зухвалий коктейль, що складається з до болю автентичних ситуацій, в зображенні яких талановиті американські режисери брати Джош і Бенні Сефді почуваються як риба у воді.

  1. “Пригоди Паддінгтона 2” (Paddington)

Далеко не всі з тих дитячих фільмів, в яких гра акторів чергується з мультиплікацією (“лайв-екшн”), забезпечують глядачеві таку радість, як “Пригоди Паддінгтона 2”. У зарахуванні цієї стрічки до жанру “лайв-екш” є навіть щось образливе для її чудових мультиплікаційних сцен.

Другий фільм Пола Сміта про ведмедика Паддінгтона своєї ретельністю нагадує музичну шкатулку, сконструйовану великим майстром. Він чудовий і як мальовнича ексцентрична комедія, і як щира ода силі добра і відкритості.

Головний герой, лагідний ведмедик (озвучений Беном Уішоу) у наш неспокійний час цілком підходить в якості прикладу для наслідування, а для когось – і джерела істинного натхнення.

Є у ведмедика і антагоніст: Х’ю Грант блискуче пародіює сам себе в ролі самозакоханого актора, який втратив колишню славу і знімається тепер у рекламі собачого корму.

  1. “Хеппі-енд” (Happy End)

“Хепі-енд” Міхаеля Ханеке – це чорна, як безодня, комедія про представників трьох поколінь однієї родини, бізнес-династії, кожен з яких по-своєму психопат.

Ізабель Юппер, Жан-Луї Трентіньян і Матьє Кассовіц грають аристократів з Кале, які уособлюють повну безсердечність – як вдома, так і на роботі, і при цьому страшно впевнені у власній правоті.

Вони огидні, але, хоча похмурий погляд на людство, який пропонує нам фільм, засмучує, винахідливість режисера в побудові сюжету часто викликає усмішку.

Зовні “Хеппі-енд” – це серія загадкових вбивств. Ханеке зображує їх заворожуюче і веде нас від злочину до злочину, не одразу відкриваючи, як все сталося і кого звинувачувати.

1.“Форма води” (The Shape of Water)

Ця чудова шпигунсько-мелодраматично-комедійно-музично-фантастична (та ще й про монстрів!) кінострічка дарує глядачам все, що вони можуть очікувати від фільму Гільєрмо дель Торо – та й взагалі від будь-якого фільму.

Саллі Хокінс блискуче грає роль німої прибиральниці в секретній лабораторії (Балтимор початку 1960-х), яка закохалася в гуманоїда-амфібію (актор Даг Джонс).

Їхні дивні стосунки зображені заворожуюче і емоційно, і самі по собі могли б стати сюжетом прекрасного кіно. Але дель Торо йде далі – він використовує цю казкову ситуацію для того, щоб підкреслити всю параною ери холодної війни і труднощі боротьби за цивільні права.

Причина тому, що у нього все вийшло, проста. “Форма води” – це результат чудового торжества любові – не тільки між жінкою і чоловіком-рибою, але і любові режисера до магії кінематографу.

COMMENTS