Минуло 120 років від Дня народження військового і письменника Юрія Горліса-Горського

Старт — смерть. Мета — життя і воля!
Коли б хтось бігав так на спортивних змаганнях,
зібрав би нагороди з цілого світу.

Юрій Горліс-Горський

Вчора, 14 січня, минула 120 річниця від дня народження Юрія Горліса-Горський – українського військового і громадського діяча, старшини Армії УНР, письменника.

Саме з його праць, написаних на еміграції, сучасні історики та дослідники черпають таку важливу, майже втрачену і знов віднайдену інформацію про життя, побут та звитягу українських отаманів, що визволяли Україну від більшовицьких загарбників сто років тому.

Юрій Горліс-Горський / Gala Kavun

Юрій Горліс-Горський (справжнє ім’я – Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) народився в Демидівці на Полтавщині, за іншими даними – на Поділлі. Був учасником Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років.

На початку лютого 1920 року, під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру – українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів).

Після лікування мав наздоганяти свою частину та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися. Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки.

Пізніше, у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав:

«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».

На власному прикладі Лісовський переконався, що гуманізм до ворога обертається новими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для Холодноярців.

Декілька разів його ув’язнювали чекісти. За своє життя військовий перебував у декількох тюрмах та психіатричних лікарнях. Коли його перевели до Херсонської психіатричної лікарні, він зміг втекти на Захід і перейти Збруч. Це сталося у квітні 1931 року.

Пізніше, вже в еміграції, він описав не лише своє життя, а й звитяжну боротьбу українців за волю і самостійну державу в 1918-1922 роках. У спадок від видатного українця ми отримали твори «Отаман Хмара» (1934), «Червоний чортополох» (1935), «Холодний Яр» (1937), «Ave Dictator» (1941). А от спогади «Між живими трупами» вважаються втраченими.

Загинув воїн і митець 27 вересня 1946 року за нез’ясованих обставин. Де знаходиться його могила – невідомо.

 

COMMENTS