Напружений навчальний рік для учнів 8- Б класу Новокаховського техніко-економічного ліцею закінчився досить не ординарно. Після вдалого захисту науково-дослідних робіт Малої Академії Наук, 14 учнів класу, у супроводі дорослих, вирушили у подорож на захід країни.

Спекотний й виснажливий переїзд з Нової Каховки до Львова, майже протягом доби, став початком екскурсу групи не тільки в історію країни, але й в історію людства та духовності.

Львів радо зустрів південних мандрівників затяжним дощем, який аж ніяк не завадив милуватись старовинними будівлями міста Лева з вікна екскурсійного автобусу, а згодом супроводжував подорожню групу з парасольками вузенькими вулицями міста. Навіть гід Павло зарядився південним запалом від допитливих та цитуючих історичні події учнів 8-Б.

Історичний ореол  Львова, у співзвуччі з сучасними подіями, огорнули новокаховських мандрівників шлейфом таємничості та непізнаності західної культури, традицій, особливостей та культури мови, релігійності.

Львів оточений пагорбами Розточчя. На одному з пагорбів, близько 1360 року, за наказом короля Казимира ІІІ було закладено Високий Замок, важливу частину міських укріплень. Серпантинами сходів ми дісталися верхньої тераси. Там розміщені залишки оборонного муру Високого замку, телевізійна вежа – «львівська ейфелівка» (висотою 192 м), будинок львівського телецентру та штучний курган – так званий курган Люблінської унії з оглядовим майданчиком (висота – 413 м над рівнем моря). А на ньому, як на долоні, увесь Львів. Хоча дорога сюди була нелегкою, але діти забули усі негаразди оглядаючи велич міста з висоти ХІV століття та підставляючи обличчя під проблиски промінців західного сонця.

В переходах між архітектурними цікавинками дощ змінився майже південним сонечком, заколисуючи лагідними промінцями дитячу цікавість фізичною втомою. День промайнув, зустрівши львівський вечір, який, окрім поселення у хостел та смачну вечерю, приніс дітям омріяний відпочинок з обміном інформацією від побаченого. Доречі, темніє у Львові набагато пізніше, ніж у Новій Каховці, ночі коротші, але зранку всі були готові відправлятися за новими враженнями у Карпати.

Ранок наступного дня вражав екскурсантів подорожжю до Карпат. Назву «Карпати» вперше навів Геродот у V ст. до н. е., згадавши річку Карпій, що впадає у Дунай. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Походження назви “Карпати” однозначно не з’ясоване. Деякі історики доводять, що оронім виник з назви фракійського племені карпи.

Історія зацікавлює, а карпатські краєвиди зачаровують та перехоплюють подих. Карпатський трамвайчик з смт Вигода (Івано-Франківська обл., Долинський р-н), неспішно віз нашу групу казковими місцями вздовж чистої ріки Мізунка, перетворюючи шлях подорожі у справжню екзотику, особливо коли гори нависають над потягом, а колія повторює серпантин ріки і проходить так близько до краю берега, що здається, ніби потяг ось-ось пірне у воду. А ще атмосферу подорожі завдають троїсті музики, які з перших же тактів запальної «Гуцулочки» надихають подорожуючих у вагонах на виконання народних пісень.

Шлях Карпатського трамвайчика пролягає повз гідрологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення «болото Ширковець», і спускається до Мізунських водоспадів. А довкола повільно насуваються гори, примостивши на своїх пагорбах численні копички свіжоскошеного сіна. І все навкруги потопає у зелені, відкриваючи нам вперше побачену росичку – квітку, яка поїдає дрібних комашок; багулію — в теплі літні дні від запаху якої поблизу болота непритомніють усі домашні тварини; лохину – сезон якої цього річ почався майже на три тижні раніше; суниці – кислуваті на смак, але запашні і напрочуд маленькі.

Навіть недовготривалі зупинки трамвайчика дарують подорожуючим нові враження: від підвісного мосту над гірською річкою, від спілкування з конем – важковозом Орликом, від смакування щойно зібраної лохини та води з мінерального джерела, від такого свіжого повітря, що обертом йде голова…

Але у всякої пригоди є межа – наш трамвайчик повернувся до пункту відправлення, зануривши всіх у приємні відчуття спогадів про здійснену подорож. Втомлені, але вражені та щасливі повертались новокаховські школярі до Львова, щоб встигнути набратись сил для нових звершень у подорожі.

Третій мандрівний день був присвячений подорожі у Шевченківський гай та популярному туристичному маршруту «Золота підкова Львівщини», по найбільш відомих замках Львівської області. Назву “Золота підкова” маршрут отримав через розташування Олеського, Підгорецького та Золочівського замків дугою, що схожа на підкову.

Зовсім недалеко від центру Львова, на мальовничих пагорбах ландшафтного парку “Знесіння”, розташувався на 36 гектарах колоритної етнографії Шевченківський гай, де відтворені архітектурні пам’ятки ХVІІІ – початку ХХ століття, які представляють історико-етнографічні області Західної України: Бойківщину і Гуцульщину, Буковину і Покуття, Лемківщину і Поділля, Волинь і Полісся.

Прочинивши музейну браму, екскурсанти одразу потрапляють у бойківське село, де хати з хлівами і стодолами, громадська олійня і тартак, пасіка і водяний млин біля ставка, а в центрі – церква, школа і навіть громадський дзвін. Ось вона, наша минувшина, зовсім поруч, відчутна на дотик: як жили, одягались, господарювали і навчались, молились і святкували мешканці Карпат. На перехресті минулого і сучасного, він є тривким містком у майбутнє як осередок збереження і вивчення кращих зразків народної культури, жива фіксація наших надбань, оаза особливої атмосфери національного самоусвідомлення.

І знову переїзд до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини», який зустрів усіх величною фортецею у селі Олесько (ХІІІ-ХVІІІ ст.). Замок часів литовського князя Любарта. Тут народилися славетні королі Польщі – Ян ІІІ Собеський та Михайло Корибут – Вишневецький. На жаль, фортеця не витримала нищівного землетрусу 1838 року і довгий час перебувала в руїнах. Зараз у відреставрованих залах замку розміщена філія Львівського національного музею.

Наступним пунктом туру виступив Підгорецький замок (ХVІІ ст.). Одне з найкращих в Європі поєднань ренесансного палацу і бастіонних укріплень діти побачили у селі Підгірці. Над красою і грандіозністю палацу трудився італійський архітектор Андреа дель Аква у ХVІІ столітті. Ореол загадковості та романтичності повис над цим місцем. «Український Версаль» із парком та Костелом Святого Йосипа допомогли поринути в давню епоху, помилуватися величною архітектурою, приготували розповіді про історичні постаті, які відвідували замок, про зйомки відомого фільму «Три мушкетери» в цій місцині.

На контрасті сприймалась інформація про Золочівський замок (ХVІІ ст.), який упродовж свого існування відігравав роль і фортеці, і палацу, і королівської резиденції, і панської садиби, і навчального закладу, та навіть в’язниці. Відвідування підземелля з 30-метровим колодязем, розповідь про привід замку стали для дітей крапкою відліку нової зацікавленості історією. Король Ян ІІІ Собеський звів на території фортеці  Китайський палац для своєї коханої дружини Марисеньки. Сьогодні тут розташований музей-заповідник та відділення Львівської картинної галереї.

Якщо якась подія чіпляється за нашу свідомість – вона назавжди стає новим абзацом у житті людини. Такою подією стало відвідування греко-католицького монастиря Чину святого Василія Великого у селі Гошові Долинського району на Івано-Франківщині, на Ясній горі (ХVІ ст.). Гошівський чоловічий монастир вважається однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України.

Місце, яке щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи, несе неймовірну силу всім хто потрапляє сюди. Кількість людей, які безперервно йдуть на Ясну гору і вишиковуються в довжелезні черги до чудотворної ікони Матері Божої, наштовхують на думки про вічне. Це єдине місце в країні, де, завдяки німецьким спеціалістам, на дзвіниці храму встановлені електронні дзвони. Звісно ж не можливо було, після всіх розказаних гідом легенд та розповідей про таку святиню, покинути її не скуштувавши монастирського хліба. Такого смаку звичний хліб не має, такої сили інший не дає!

Повертались у Львів через Моршин, який розташований серед прикарпатських заповідних лісів, і є бальнеологічним курортом України. Відпочивальники їдуть сюди, аби попити цілющої мінеральної води, що і зробила наша група.

Чи помічали ви, що кожен бачить однакові події по-різному? Це помітили наші мандрівники, переглядаючи світлини мандрівних подій. Те, що привабило одних, залишилось непомітним іншими, але при перегляді фотографій було сприйнято усіма – неоцінений життєвий досвід, який стане в нагоді у майбутньому.

Прощався Львів з південними мандрівниками пекучим сонечком і проливним дощем, змиваючи невпевненість, сум, відкриваючи нові горизонти у життєвих лабіринтах та підштовхуючи до рішучих дій всіх, хто завдяки цій подорожі знову закохався в історію своєї країни, її велич, безмежні простори та глибину кольорів.

Зазвичай патріотичне виховання дітей в навчальних закладах відбувається по чітко затвердженим планам, сприймаючись учнями неохоче. Але цього разу без жодних планів діти засвоїли програму патріотизму на кілька років наперед, осягнувши й духовні аспекти виховання.

Неймовірні емоції від побаченого та почутого, безліч світлин, нескінченні дискусії та неоцінений досвід мандрівників із новими ідеями та мріями – такий подарунок отримали діти від батьків по закінченні навчального року. Вони впевнено стали на рік дорослішими, завершивши подорожжю 8 клас. І батьки впевнені, що ця подорож стала для дітей ще однією важливою сходинкою у становленні особистості, вихованні шанобливого ставлення до своєї історії, духовності та згуртованості вже 9-Б класу, який планує не зупинятися на досягнутому у пізнанні своєї країни.

Яна Малига