Отаману Блакитному 120 років: як Степова дивізія звільняла Херсон від більшовиків

“На полях кипіли жнива. Люди збирали багатий урожай. Але молоді Херсонщини не було на жнивах. Вона вся – в Степовій Дивізії Блакитного. Юнаки теж косили, але не хліб, а московсько-більшовицьку орду, що каламутним морем заливала українські простори.”

Так описував літо 1920 року на Півдні України брат отамана Костя Блакитного Федір (псевдо Юрко Степовий) в книзі “В Херсонських степах”, виданій в 1948 році на еміграції.

Кость Блакитний (автор Галина Кавун)

Мало хто з наших земляків знає про героїчні події, що відбувалися на півдні України сто років тому. Як мордували і обкрадали людей більшовики, і як стояли за свій край прості сільські хлопці, що склали справжнє професійне військо, нащадками якого є військо сьогоднішнє.

Найстрашніша гроза ворога, той, кого більшовики мріяли посадити в клітку і возити селами, щоб зламати дух повстанців, народився в селі Ганнівка на Півдні України 10 лютого 1898 року (також є версія, що дата народження – 14 лютого). Нині це село знаходиться у Кіровоградській області, а тоді, за словами отаманового брата, знаходилось у межах Херсонської губернії, яка, як відомо, займала трохи іншу й більшу територію ніж сучасна область. Дослідники також стверджують, що тоді це була територія Катеринославщини.

Не будемо ділити видатного провідника визвольного руху, адже шанують його і в рідному селі, і в Кривому Розі, і от сьогодні пригадаємо його боротьбу на теренах сучасної Херсонщини. Краще об’єднаймося навколо його пам’яті.

З дитинства Кость (справжнє прізвище Пестушко) був обдарованим хлопцем, мав схильність до математики, багато читав, вивчав історію українських земель. З початком Першої світової війни, записався добровольцем, потрапив на турецький фронт. За свою звитягу отримав два Георгіївських хрести та був відправлений на навчання до офіцерської школи в місті Горі (нині Грузія). Пізніше служив на західному фронті, де на посаді ротного боровся з німцями. Коли розпочались сумновідомі події в Петрограді й темна солдатська маса почала розправу над офіцерами, бійці Пестушка, поважаючи його за добре ставлення і людяність, сховали майбутнього отамана в підводі і доправили у безпечне місце.

Пізніше Кость Блакитний бере участь у боях за Білу Церкву під проводом Симона Петлюри і першим вступає до Києва після повалення Гетьманату.

Згодом, повернувшись додому, досвідчений військовий бачить безчинства більшовиків на Півдні України. Селян обкрадають, збирають неймовірні продподатки. Якщо село не може зібрати харчі, яких вимагають більшовики, росіяни беруть бранців, яких згодом розстрілюють. Багатьох помордовано в льохах ЧК. Херсон переходить від більшовиків до денікінців і знов до більшовиків. Загарбники масово винищують населення.

Селяни повстають. Об’єднуючись у справжнє військо, керівники загонів гуртуються навколо Костя Блакитного, який утверджує серед простих людей думку: українцям потрібна незалежна держава, адже поки кожен буде стояти тільки за свій хутір, завжди знайдеться той, хто захоче цей хутір спаплюжити, знеславити й загарбати. Поволі повстанці звільняють окуповані землі, вибивають більшовиків з Кривого рогу.

Дійшла черга звільняти Херсон. В той час Степова дивізія налічує від 12 до 18 тисяч бійців.

Повстання готувалося заздалегідь за всіма правилами: зі зв’язковими, явочними квартирами, паролями. Насправді, треба розуміти, що на той час Степова дивізія була вишколеним, добре озброєним військовим формуванням, з розвиненою розвідницькою мережею, а її провідники були не лише здібними військовими, а й освіченими, грамотними інтелігентами. І така ситуація спостерігалась у більшості військових підрозділів України.

Штаб Степової Дивізії. Сидить крайній справа – Кость Блакитний

Ми знаємо про зв’язкових УПА, якими зазвичай були жінки, підлітки і навіть діти. Але сьогодні прийшов час дізнатися й про звитягу дівчат, що служили в Степовій дивізії, задовго до утворення Української Повстанської Армії. Так, зв’язкова Віра налагодила зв’язок в різних організаціях та установах Херсона і підготувала необхідний ґрунт для уможливлення визволення міста від більшовиків.

Дивізія просувалась до Херсона в темну пору доби. Запеклий бій за місто розпочався літньої ночі 1920 року (також є відомості, що битва за Херсон відбулась уже в березні). Попри успіхи повстанців у вуличних боях, більшовики не могли дозволити собі здати місто, нагнали Дніпром моторних човнів з артилерією і піхотою. Таким чином загарбники почали безладний обстріл міста. “Удар від пристані був раптовий і несподіваний. Колони повстанців здригнули і почали відступати,” – пише Юрко Степовий.

На п’ятому кілометрі від міста, отаман вискочив перед повстанцями, що відступали, і дав команду стояти. З лісу на більшовиків у той момент почала наступати кіннота командира Лютого (Ялисея Черевика) – отаман, передбачаючи можливий розвиток подій, заздалегідь поставив засідку. Блакитний спішився і повернув в сторону Херсона, ставши на чолі військових колон. За ним повернули й повстанці. Більшовики були вибиті, а населення міста висипало на вулиці й вітало повстанців.

“Із грудей багатотисячного натовпу прорвалося нестримне “Ще не вмерла Україна, і слава, і во-о-ла…” А десь далеко у Дніпрових плавнях, луна віддавала: “Згинуть на-а-ші во-о-роги, як роса на сооон-ці-і…” – пише про знаменну подію Юрко Степовий у повісті “В Херсонських степах”.

Повстанці згодом звільнять Білозерку і дійдуть аж до Холодного Яру, де Костя Блакитного оберуть головним отаманом Холодноярської республіки. Та вже за три місяці, зачувши, що озвірілі більшовики почали просто спалювати вщент херсонські села, отаман складає повноваження і повертається з дивізією додому.

Тут, в рідній Ганнівці він був зраджений колишнім повстанцем Кравченком. Будинок, в якому знаходився Кость і його соратник отаман Лютий було взято в облогу. З боєм прориваючись з оточення, отаман Блакитний був поранений у спину. За твердженням Юрка Степового, на очах у якого він загинув, останніми словами Костя були: “Як буде вільна Батьківщина, передайте привіт!”

Не встояла дивізія сміливців перед нещадною більшовицькою машиною, мільйонним військом, що було кинуто на придушення вільного українського духу. Кров’ю залили зайди херсонський степ, всіяли його трупами, заморили селян першим великим голодом. Та не вийшло у них задумане. Люди боролись із загарбниками і в 30-х роках – перед істориками ще тільки стоїть завдання вивчити велике Голопристанське повстання від вересня 1930-го року і дізнатися імена 84-х розстріляних в Херсоні повстанців, які боролись зі штучним голодом, що згодом переріс в трагедію Голодомору. Як і варто дослідити потужний рух ОУН на Херсонщині, Миколаївщині й Наддніпрянщині.

А сьогодні вітаємо від отамана Костя Степового-Блакитного вільну Україну і її народ!

Автор, вікіпедист,
дослідниця визвольного руху на Півдні України Галина Кавун

COMMENTS