Роковини вбивства чаплинського генія: що херсонці повинні знати про знищення Куліша

Вчора, 3 листопада, минуло 80 років з дня загибелі Миколи Куліша, постать якого для Херсонщини – непересічна. Яскравий представник “розстріляного відродження”, глибокодумний, волелюбний, хоробрий митець, що понад усе любив людей рідної землі. Його іменем названий Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр, а також вулиці у декількох містах України, серед яких – Дніпро та Львів.

Але що ми, херсонці, знаємо, про життя, а головне про смерть, видатного земляка? Чи замислюємося над тим, що він загинув за безмежну любов та співчуття до стражденного простого люду, замученого сталінським режимом? Чи усвідомлюємо вагу цієї втрати?

Так, причина знищення Куліша – досить банальна для 30-х років минулого століття: літературний опір Голодомору і червоному терору. Банальна, бо боротьба Радянського Союзу з людьми, які вміють мислити, призвела до винищення української інтелігенції як такої. Ті, хто не був фізично знищений, сам собі пускав кулю в скроню на знак протесту проти масових репресій щодо української творчої інтелігенції, усвідомивши всю кровожерливість режиму й розчарувавшись в ідеях, які спочатку були сприйняті як можливість вивільнитися з-під ярма (як це було з Хвильовим).

Та все ж повернемося до Куліша, який став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва XX-го і XXI століть. Він народився в Чаплинці у родині корінного селянина та станової козачки з Полтавщини, навчався в Олешківському міському восьмикласному училищі та Олешківській прогімназії. Тут, в Олешках, він і почав писати, проживаючи на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

Під час Першої світової несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар’єру.

На фронті він пише вірші й невеликі драматичні сцени. Його вірші навіть друкувалися у армійській газеті. Мало хто про це знає, але першими акторами, які розігрували одноактні п’єси Куліша, були солдати, що служили разом з ним. Однак війна погано відбилася на здоров’ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв.

З початком Лютневої революції, подається у політику, сприймаючи тогочасні події як можливість побудови гуманістичного і справедливого суспільства. Він навіть формує Дніпровський селянський полк в Херсоні у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.

Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921—1922 років Куліш усіляко намагався допомогти школярам і учням. Описує голод у Таврійському краї.

1925 року переїжджає до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входить до літературної організації «ВАПЛІТЕ».

Микола Куліш вів багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером уродженцем Галичини Лесем Курбасом, який став його другом і побратимом. Тоді вони не знали, що кровожерлива радянська влада згодом поєднає їх однією кулею на двох, звинувативши в тероризмі.

Але як сталося, що видатний і відомий драматург, член президії літературного об’єднання «Пролітфронт», потрапив у немилість до влади? Все просто. Тривога за рідний народ і його становище дедалі частіше почало віддзеркалюватися в творчості Куліша.

В 1933 році, Микола Куліш вирушив на Херсонщину, адже полюбляв подорожувати квітучим українським півднем. Дорогою та вдома митець застає Голодомор. Ясна річ, жодна революційна ідея не вартувала мільйонних людських жертв. І Куліш це чітко усвідомлював.

У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.

Вияви любові до рідного народу та землі вважаються неприйнятними в СРСР, а прояви націоналізму в творчості ставлять хрест не лише на діяльності митця, а й, як мінімум, на його свободі.

У грудні 1934 року, після похорону його друга і земляка Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв’язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Епіком, Плужником, Підмогильним, Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.

На Соловках Куліш утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року, він був розстріляний в урочищі Сандармох, Карелія, у складі «Соловецького етапу», в якому перебувало 1111 осіб.

Задля економії набоїв в’язнів розстрілювали по двоє прив’язаними спиною до спини. Капітан НКВС Матвєєв, який за декілька днів стратив понад тисячу в’язнів «Соловецького етапу», стріляв одному з них в обличчя, вбиваючи тим самим і другого.

Микола Куліш у розстрільному списку значився 177-м, а Лесь Курбас – 178-м, тому є підстави вважати, що їх було вбито однією кулею. Духовні брати за життя, вони навіки поріднилися в тій холодній карельській землі, яка стала їх останнім прихистком.

Микола Куліш був реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину. Та, на жаль, жодна реабілітація не в змозі повернути час назад і віддати нам наше, залишивши серед живих геніїв і просвітників, жорстоко відібраних у народу, який так потребує світла і світил.

Спеціально для NK-Online.tv вікіпедист, автор,
дослідниця українських автентичних мотивів у прикладному мистецтві
Галина Кавун

COMMENTS