Як ЦРУ викрало рецепти херсонської кабачкової ікри та зеленого горошку

“Cтручки гороху розкладали на lushchilka, де за допомогою поворотів барабана, спеціального пристрою й струменя води горошини відділяли від шкаралупи. Вилущений горох падав на стрічку конвеєра, яка доставляла його в сортувально-очисний цех”.

“Після того, як кабачок помили, він іде в спеціальну машину для нарізки. Нарізаний кабачок проходить по т. зв. конвеєрній сковорідці, тобто конвеєрі, який рухається через олійний окріп, завдяки чому кабачок вариться під час руху. Далі спеціальні міксери перемішують кабачок із приправами, після чого його пропускають через шинкувальну машину, подібну до тих, які використовують для виготовлення сосисок”.

Це не уривок із кулінарної книги чи підручника для студентів харчового вишу. Цю інформацію надіслав до Центрального розвідувального управління США його агент із м. Херсона, пише Історична правда.

Інформаційне повідомлення про структуру та продукцію консервного заводу ім. Сталіна в Херсоні під грифом “цілком таємно” надійшло до американської спецслужби 30 листопада 1953 року. У 2017-му указом президента Дональда Трампа його розсекретили.

На тлі нам знайомих і логічних об’єктів для розвідки, як от: аеродроми, військові частини, урядові будівлі, залізниці, підприємства важкої промисловості тощо, читати про шпигунство на виробництві консервів без сміху неможливо.

Уявіть собі, що в черговій серії фільмів про Джеймса Бонда головний герой одержує завдання проникнути на завод і викрасти суперсекретні документи з технологією виробництва кабачкової ікри!

Але це не розіграш, і не комедія. Це справжній архівний документ. Виявляється, у протиборстві між США й СРСР під час “холодної війни” і такі дані мали неабияку вагу.

Агент повідомляв про Konservnyy Zavod imeni Stalina, який розташовувався на північно-східній околиці Херсона в районі, знаному, як Voyennoye. Поруч розташовувалися Zavod Steklotara та Khlopkoochistitelnyy zavod. Робітники проживали поруч, у селищі з назовю Tsyganskaya slobodka.

Цей об’єкт харчової промисловості заснували в 1933 році. Під час Другої світової його потужності не встигли евакуювати. Німецькі окупанти використовували тільки цех для переробки помідорів для виготовлення спирту.

До 1951 року директором заводу ім. Сталіна був єврей на прівзище Мар’янчик, член ВКП(б). Його піймали на тому, що він використовував сировину, щоб таємно гнати горілку й продавати її на чорному ринку.

За інформацією шпигуна, на заводі ім. Сталіна виготовляли консервовані горошок і кабачкову ікру. Завдяки професіоналізму мужнього бійця невидимого фронту ми маємо докладні дані, як це відбувалося.

Отже, стручки гороху розкладали на lushchilka, де за допомогою поворотів барабана, спеціального пристрою й струменя води горошини відділяли від шкаралупи. Вилущений горох падав на стрічку конвеєра, яка доставляла його в сортувально-очисний цех.

Там частково машинами, а частково вручну горох сортували й поміщали в барабан або казан. Далі його піддавали частковій термічній обробці й додавали інші інгредієнти.

Тоді банки автоматично наповнювалися однаковим об’ємом гороху. Відтак вони по конвеєру рухалися в цех, де кожну баночку вручну накривали бляшаною кришкою з гумовою підкладкою.

Далі банки подавали на пресувальний стіл. Там їх шарами складали в автоклави і тримали протягом певного часу за визначеної температури, залежно від вмісту банок.  Завдяки цьому банки ставали герметично закритими.

Потому автоклави охолоджували, а оброблені банки відправляли на склад до інших готових продуктів.

Процес обробки Kabachkobaya ikra починався з очистки кабачків “у пристроях, схожих на ті, що використовуються для буряків на цукроварнях”. Після того, як кабачок помили, він відправлявся у спеціальну машину для нарізки.

Нарізаний кабачок проходив по т. зв. конвеєрній сковорідці, тобто конвеєрі, який рухався через олійний окріп. Під час руху такою пательнею кабачок зварювався.

Далі спеціальні міксери перемішували кабачок із приправами, після чого його пропускали через шинкувальну машину, “подібну до тих, які використовують для виготовлення сосисок”. Отриманий продукт розфасовували в банки, накривали, клали під тиск і, врешті-решт, поміщали в автоклави.

Керівництво ЦРУ мало знати, скільки отримують робітники, зайняті в такому відповідальному технологічному процесі. Тож його нишпорка здобула й цю інформацію.

Так, на консервному заводі ім. Сталіна кочегар котельні отримував біля 700 руб. зарплати. Фельдшер і медсестри в заводській санчастині – 570 руб., однак, віднявши відрахування, виходило 480–500 руб. Звичайні робітники мали право на двотижневу відпустку, а “білі комірці” – на три тижні.

Агент вирішив, що ЦРУ важливо буде також знати про робітницю овочемийного цеху на прізвище Чайка, яка в 1950 році виконала 270% норми. Про неї як про стаханівця багато писала місцева преса.

Отже, про радянську промисловість ЦРУ знало все. Не тільки про танкові чи суднобудівні заводи, а й навіть про такі, як консервний завод ім. Сталіна. Про те, скільки заробляють робітники, хто став стаханівцем, а хто прокрався, і головне – ноу-хау із виробництва консервованого горошку та кабачкової ікри.

Тож перемога Сполучених Штатів над Радянським Союзом у “холодній війні” анітрохи не дивує.

COMMENTS