Директор картинної галереї Нової Каховки у святковий день ділиться спогадами

Перше знайомство з Альбіном Станіславовичем Гавдзинським було заочним, по фотографіям, які дбайливо зберігаються в картинній галереї, яка носить його ім’я. Спочатку побачила його сімдесятирічним в чорному фраці, з такого ж кольору метеликом, поруч з дружиною на презентації його персональної виставки в Канаді.

Сказати, що він просто сподобався мені, значить, нічого не сказати. У ньому поєднується все одночасно – артистична краса, неозброєним оком проглядається польський шляхтич, очевидний талант великого художника і все це оповите незрівнянною душевною скромністю, підкріпленою теплою посмішкою куточків рота і яскравими промінчиками сяйва очей. Потім я не раз переконувалася на власні очі в правоті свого першого враження.

Перше реальне знайомство відбулося на сорокарічному ювілеї картинної галереї. Єдине, що не збігалося з фото – він був трохи нижчим, ніж я припускала. Зустріч була такою, ніби ми були знайомі все життя. Я побачила дуже просту, душевну людину. Пам’ятаю тоді він попросив повести його подивитися згорілий Палац культури … Мені не хотілося засмучувати його, тому в планах не було цієї сумної екскурсії, але він наполіг. Він плакав… Єдине, що сказав: “Якби Довженко це побачив, він би помер знову”. Не знаю тепер, про якого з Довженків він говорив – Олександра чи  Григорія? Напевно, про обох.

Потім був 85-річний ювілей улюбленого художника. Ми поїхали в Одессу привітати його дуже маленькою делегацією – Марина Должикова, тоді спеціаліст відділу культури і туризму, і я. Ще був водій машини, яку надав мер Володимир Коваленко, але він не ризикнув їздити по шумним, з пробками, одеських вулицях, і залишився чекати нас на в’їзді в місто в районі Котовського. При незнанні Одеси, наш шлях був довгий. Ще треба було купити по дорозі букет для ювіляра, що виявилося дуже складно – всі нас посилали на ринок, але це було абсолютно в протилежну сторону від Великої Арнаутської. І о диво, прямо під вікнами будинку номер один, де жив Альбін Станіславович, просто на тротуарі ми придбали бажаний букет. Були дуже зворушливі переживання подружжя Гавдзинського, що водій, який нас привіз, залишиться голодним. Ми не затрималися довго – іменинника чекав банкет для найближчих творчих друзів в ресторані. Ліна Валентинівна, як справжня жінка, дуже переживала, що треба ще віддихнути і зібратися. Мене підкорило в ньому тоді те, що йому більше нічого не треба – його улюблена Нова Каховочка приїхала його привітати.

Наступна зустріч була п’ять років потому. Знову-таки маленькою делегацією від міста – Тамара Путілова, кореспондент газети “Нова Каховка”, її дочка Олександра в ролі фотокора і я. Ще водій, який в цей раз був сміливішим. І букет розкішних хризантем ми  прихопили з Нової Каховки. Ми приїхали з нагоди 75-річного ювілею виставкової діяльності Альбіна Станіславовича Гавдзинського на виставку, яка відбулася в Музеї Східного і Західного мистецтва, що на Пушкінській. Тут я побачила нового, невідомого мені, Гавдзинського-імпресіоніста. Мотиви були одеські, морські. Одна робота приватного колекціонера Євгена (прізвище забула, на жаль), який надав її для виставки, приємно здивувала мене. Це була робота новокаховського періоду. На ній хлопчаки зображені на пляжі на правому березі Дніпра, що біля каналу, який з’єднує Дніпро з річкою Козак. У колекції картинної галереї майже всі роботи написані з боку лівого берега. Мені приємно було перебувати в компанії творчої спадщини і самого автора. Альбін Станіславович не відпускав ні на крок мене. Я водила його під руку по залах музею, вірніше, він водив, а я його підтримувала. Мене часто через рудий колір волосся приймали за його дочку, теж, до речі, Олену. І це була приємно до мурашек по шкірі – бути хоча б в чиємусь уявленні його дочкою.

У цьому ж, 2013, році. з делегацією місцевих художників і Вірою Миколаївною Івановою, начальником відділу культури і туризму, їздили вітати Альбіна Станіславовича з 90-річним ювілеєм. Спасибі Олександру Миколайовичу Сидоренку за допомогу з транспортом. В атмосфері затишку і доброзичливості сім’я Гавдзинських повним складом зустрічала нас. Альбін Станіславович, як і раніше, дивував мене своєю природною скромністю. Мене вражало дуже тонке почуття гумору. Розповідаючи нам якусь веселу історію, його очі, як і раніше випромінювали ледь помітні, і в той же час яскраві промінчики, а куточки губ видавали посмішку. Він так і не хотів визнавати, що він один з найгеніальніших і талановитих художників свого часу – така рідкісна, і тому цінна для мене, риса для художників. Ліна Валентинівна, дружина Альбіна Станіславовича, по праву пишалася талантом свого чоловіка і плекала цей талант. Вона була музою, першим критиком, підказувачем і захопленим шанувальником його творчого дару.

І ось сьогодні 65-річний ювілей його улюбленої Нової Каховочки. А я на жаль, не почую такий рідний і бажаний голос в трубці телефону … Він завжди вітав з усіма святами в особі картинної галереї всіх новокаховчан. Серце лещатами стискається у грудочку…

Це перший ювілей міста без нього …

 

Олена Михайленко, директор картинної галереї