З презентацією нової книги до Херсона завітав відомий український письменник

Максим Кідрук – сучасний український письменник. Є автором першого українського технотрилера «Бот». Мандрівником та колумністом чоловічого журналу «XXL». Співучасник акції «На Зеландію!» разом із Сергієм Притулою. За освітою  – інженер-енергетик.kidruk

Минулого тижня він завітав до Херсона  із презентацією нового роману “Зазирни у мої сни”, – повідомляють “Херсонські вісті”.

У Херсоні Макс уже вдруге, але минулого року я безвідповідально прогуляла його презентацію, через що і досі шкодую. Коли я зайшла до заповненої слухачами зали, на хвилинку здалося, що я помилилася адресою, бо спікер розповідав про генетичний код, порівняльний аналіз та про перших людей, які з`явилися на землі сім мільйонів років тому. Але поступово стало так цікаво, що я перестала перейматися тим, що могла помилитися. Виявилось, що не помилилась – то Макс так здалеку почав готувати аудиторію до розповіді про свою нову книгу «Зазирни у мої сни».kidruk2

«Зазирни у мої сни» — роман у жанрі  містичного  технотрилера. У книзі розповідається про п’ятирічного хлопчика Тео, в якого під час операції на 36 секунд зупиняється серце. Хоч лікарям і вдалося витягнути хлопчика зі стану клінічної смерті, з хлопчиком після операції починає відбуватись щось надприродне. Уві сні до нього навідується якась лиха сила. Родина намагається дізнатись, що ж не так із їх сином і звертається до лікарів. Але це «лихе» починає усвідомлювати, що за ним спостерігають.

І отут починається найцікавіше. Більшість сюжетів Кідрука будуються на тих чи інакших наукових фактах та теоріях. І думаю, що «лиха сила», яка навідується до маленького хлопчика у сні, ймовірно також має певне обґрунтування. Автор сам зазначив, що не дуже любить зайву містичність.

 –Ти сказав, що не любиш зайвої містичності, а чому? Це ж ніби прикольно і зацікавленість викликає?
 
Це примітивно. Це розвішування рушниць, які не вистрелять. Є інші способи викликати глибші почуття. От, наприклад, «Бот». Там є такий прийом – ситуативний хоррор. Коли тебе лякає не якийсь там монстр, не привид, тебе лякає ситуація. І насправді, це відчуття страху воно значно більш потужне. Такий прийом є в тій історії, яку я пишу зараз «Не озирайся і мовчи». Там є момент, я знаю чим все закінчиться, але я, коли про нього думаю, в мене мурашки по шкірі. Ти настільки зжився з героями, що тебе лякає ситуація, в яку вони потрапили, а не якісь там монстри. Це значно важче виписати, але коли вже вийшло, то чіпляє глибше.
А й справді – коли тобі розповідають про щось надприродне, то завжди можна заспокоїти себе тим, що це просто казочки і такого не існує. А от якщо мова заходить про досягнення науки і техніки та про можливості сучасного світу, то стає справді моторошно.
Слухаючи неймовірні штуки, про які розповідав Макс, я не припиняла дивуватися та захоплено розмірковувати – як взагалі можна все це знати, як знайти цю інформацію? Як виникла ідея вписувати в літературні історії наукові, пов’язані зі складними дослідженнями та експериментами!? Але все виявляється не так складно, як я собі уявляла.
– Як тобі спало на думку писати про такі складні наукові штуки?
-Неправильне питання. В мене ніколи такого не було – от я зараз це прочитаю і напишу історію. Зараз я читаю дуже багато науково-популярної літератури про все – про квантову теорію, про еволюцію, про психологію,  про чорні діри, про все. Мені це надзвичайно подобається. Це дуже розширює світогляд. Потім ти читаєш, читаєш і оп! З`явилася ідея. Тобто на момент виникнення ідеї ти вже маєш весь фактаж. Потім можеш щось підчитати, передивитись. Тому не має сенсу питати скільки часу триває процес збору інформації. Та ніскільки. Я читаю це вже протягом багатьох років.
– А буває таке, що наукові факти не узгоджуються з сюжетом, коли для сюжету науки не вистачає?
-Тоді я придумую. Це ж художній твір в решті-решт. Тому так, я дещо придумую і в післямові пишу. У «Зазирни у мої сни» я не придумав, а, скажімо, удосконалив. І написав, що, за умов розвитку цього напрямку науки, таке цілком може стати реальністю зовсім скоро.  Це ж просто художня історія. Я не збираюся жертвувати історією і заганяти її в якісь жорсткі реалістичні рамки.
А ще Макс розповів вдячним слухачам (аудиторія і правда була така, що було зрозуміло – автора тут знають і люблять), що пише нову книгу. При чому подробиць не видавав. Пообіцяв, що коли за декілька місяців ми побачимо на його сторінках в соцмережах щось таке незбагненне, то одразу згадаємо про нову книгу «Не озирайся і мовчи». З огляду на те, що Макс просуває свої книжки досить сучасними засобами, то й справді варто чекати чогось цікавого. Він однин з небагатьох письменників, хто підготував буктрейлер до свого роману. І сам взяв активну участь у його створенні. Про це чого тільки не казали, я ж пропоную просто подивитися. Хоча можна не дивитись, а одразу й книжку читати.

Щодо жанру Максової прози – нарешті я до цього дійшла – то це технотрилер.
Як виявилось не варто плутати його з науковою фантастикою. Наукова фантастика розповідає про те, що може статися з технічним прогресом у майбутньому, а от технотрилер «досліджує взаємодію людини з реально існуючими технологіями».
До речі, побачивши неймовірну кількість дівчат у залі, я зрозуміла, що в Херсоні вони сміливі – ніякі приставки техно їх не лякають.

Мушу зізнатися, що я досить насторожено ставилася до терміну технотриллер, бо щось там має бути таке, чого мій гуманітарний мозок не осягне. Але виявилось, що все можна осягнути, аби тільки оповідач був талановитий та натхненний. Макс виявився саме таким. Він пояснив, що йому просто все це «до біса цікаво» – як влаштований світ? Чому щось відбувається саме так? А ще виявилось, що Максу цікаво не тільки шукати відповіді на ці запитання для себе, а й ділитися знаннями зі світом. Так і з`явився проект «QUANTUM» (ред. – цикл науково-популярних лекцій про те, як влаштований світ і про те, що нас оточує. Має на меті цікаво та дохідливо  розповісти про сьогоднішній світ).

І не посміхайтесь так! Як виявилось, ми дійсно багато чого не знаємо.
Отже, після презентації і автор, і гості лишились задоволені. В мене не вийде переповісти всі цікавинки, якими поділився Макс, скажу просто, що ходжу під враженням від знайомства. І раджу всім взяти в руки книжку і почитати. Ну хоч якусь, ну хоч трохи.

P.S: поспілкувавшись з Максом я все ніяк не могла зрозуміти, чому ж ми так мало знаємо? Ніби ж всі в школі навчались…  Для себе дійшла висновку, що просто деякі знання здаються нам настільки складними, що ми навіть не намагаємось в цьому розібратись. Але виявляється, що нема нічого неможливого. Не такі знання й страшні, як їх малюють у шкільній програмі.

 Марія Мороз