«Красиво! Зостався б тут жити! Але лікарі не дозволяють…»

Про час, коли творилися замальовки сценарію «Поеми про море», приїзд Олександра Довженка до Нової Каховки і миттєвості спілкування з кінорежисером в інтерв’ю “Україні молодій” пригадує запорізький художник Григорій Соколенко.

“Півсела пішло під воду. А які були сади!”

Сусід Іван із Червонодніпровки (Червоної Забори, тут і таку назву ще пам’ятають) за столом, який ми, неофіти, зібрали, щоб познайомитися із краянами, випивши чарку, сказав моєму батьку:

— Треба зробити плiт, покласти на нього вибухівку та пустити вниз по Дніпру, щоб зірвати твою Каховську ГЕС…

— Навіщо? — відсахнувся мій тато, що привіз колись нашу родину в Нову Каховку.

— Ти не знаєш, що ми втратили, — зітхнув Іван.

…Разом із дітьми спускаюсь до води стежкою Панька — давно немає на світі цієї доброї людини, а у Червонодніпровці це майже географічна назва.

Стежка Панька — ніби величезним ножем прорізана щілина в глиняній кручі висотою метрів із десять, та викладені товстим деревинням сходи.

Grigoriy_big

Діставшись берега, сідаємо на каміння біля води. Колись тут був пісок, він і зараз намивається трохи, але його не нашкребеш навіть жменю. Натомість хвилі винесли на берег донце молочної пляшки, уламок тарілки з блакитною квіточкою — здобич, знайдена дітьми між камінням.

«Півсела пішло під воду. Які були сади!» — це Іван. І ще одна згадка, вже запорізька. Владлен Дубінін, скульптор із Запоріжжя, бачив, як селяни перевозили кладовище від великої води Каховського моря: «Це було переселення мертвих…»

Каміння тут чуже. Його привозили та зміцнювали берег штучного моря, бо щороку водосховище відгризає новий кусень глиняного берега, він падає у воду і стає мулом. І коли йдеш у воду, перелізши через каміння, ноги по кісточки тонуть у мулі, який не закінчується і там, де нарешті починаєтся глибина.

Ні, це не той Дніпро, який, вирвавшись із бетонних обіймів сумнозвісної Каховської ГЕС, тече повз місто мого дитинства.

Шмати вцілілих плавнів, укритих ряскою та лататтям. Дніпряни, Козацьке, запах річки і риби…

Нова Каховка виросла на виноградниках швейцарських колоністів Гехлера — з 1891 року тут було село Ключове. Тут і досі з-під землі б’ють ключі, їх приймає понівечений Дніпро, вони неочікуваним холодом б’ють у босі ноги, а у парку вони течуть, вбрані у каміння.

«Довженко дає мені гроші, а я відмовляюся. «Можна, я краще у вас побуду?»

Колись я привезла до Запорізького художнього музею фотографії Новокаховського парку, і художник Григорій Соколенко, перший директор нашого художнього музею, побачивши одну з них, посміхнувся:

— Це ж улюблене місце Олександра Довженка.

— А як ви потрапили в Нову Каховку?

— Студентом Ризької академії. Першу літню практику я пройшов у Ризі, а потім у газетах оголосили про «стройку комунізму», я написав заяву в деканат, що це поруч iз моєю батьківщиною, дали згоду, і я поїхав…

— І Довженка бачили в Каховці?

— Наступного літа. Латиші давали табелі, щоб студенти-художники вказували час, прізвище, ім’я та по батькові тих, кого малюєш. Відмічав мені ці табелі однофамілець Олександра Петровича, теж Довженко — Григорій Авксентійович. Він сам був художник і працював у Каховці від Київського інституту розвитку архітектури і мистецтва. Робив орнаменти — вставки на будинках (понад шістдесят років минуло, а ці вставки цілі. — Авт.). Ще розписи виконував у Будинку культури. Він усю душу вкладав у цю роботу! (БК горів у 2007-му, лишилися тільки стіни, нині триває повільна реставрація. Розпис знищено. — Авт.)

Григорій Авксентійович мене і познайомив з Олександром Петровичем Довженком. Якось показує мені людину здаля і каже: «Знаєш, хто то пішов? Це кінорежисер». А одного разу йшли поряд, і Олександр Довженко каже мені: «Допоможіть донести чемодан». Я допоміг, піднялися до його кімнати на другий поверх, вікна виходили на Дніпро. Він мені — гроші, я відмовляюся, кажу, можна, я краще у вас побуду? «Лишайтеся!» І пішла розмова до ночі!.. От тоді я сильно до нього прив’язався.

Довженко працював у Каховці над сценарієм фільму «Поема про море». Я пам’ятаю, йдемо з ним у котлован, він каже: «Знаете, если молодой человек прочел «Евгения Онегина», вы его лопатой не заставите копать… Нарушилась гармония»… Заради цих слів поставлена «Поема про море».

— А село Ключове пам’ятаєте?

— Його вже не було: одна хата, черепицею крита, лишилась на березі. Я її писав, і жінку стару біля хати.

У тих місцях до революції були економії — навпроти Нової Каховки село Козацьке, там був маєток Трубецького, чи не найбільшого виробника вина на півдні України у ті часи. Він, Фальц-Фейн, Гехлер… У кожного було по 99 економій. Тому що якщо вже 100 — утримуй царське військо. От у них і було по 99. І у Козацькому, і у Ключовому люди Трубецького жили.

«Справжніх дітей я бачив у західних районах України…»

— Де ви бачилися із Довженком у Новій Каховці?

— Одного дня я прийшов — а він пішов берегом Дніпра — мені чергова сказала. І я за ним навздогін — там красиве місце в Новій Каховці, дуже красиве. І так між деревами видно — дітвора… А він дивиться та каже: «Хіба то діти? Дитина повинна в Бога вірити, природно розвиватись… Справдiшніх дітей я бачив у західних районах України».

Оце Довженко. Я вам кажу як є, як було. Оце Довженко… «Справдішніх дітей я бачив у західних районах України».

Grigoriy2_big

Поверталися, він заходить до магазину і щось купив собі для їди… Мені так дивно стало — такі високі матерії, і щось просте.

На той час тільки одна вулиця була в Новій Каховці. Другу починали. Архітектор якось до нас підійшов, став Довженку щось казати: «Олександре Петровичу, тут у нас немає ще рішення — чиїм іменем площу назвати — Леніна чи Сталіна». А він каже: «Знаєте, вони собі вже поставили пам’ятники при житті. А пам’ятаєте ім’я бійця, останки якого знайшли, коли готували майданчик під Будинок культури? От кому треба ставити пам’ятник. У мене є такий факт у сценарії, і прізвища бійців збiглися». (Майже збiглися: у «Поемі про море» — Федорченко, а загиблий мав прізвище Федорчук. І пам’ятник бійцю дійсно був, але недовго, потім на площі довго стояв Ленін, аж до Революції гідності. — Авт.)

Трохи пізніше Довженко мені призначив: прийдіть, покажіть свої роботи. … Заходжу, він лежить на постелі: «Ви мені пробачте, я себе погано почуваю…». Тоді я кажу: «Я приніс малюнки…». Він став дивитися, тоді піднявся, став ходити, і пішли роздуми, пішли розмови. «Наука, — каже, — на стиках розвивається. Астробіологія, наприклад, — астрономія плюс біологія. Може, і з мистецтвом так. Може, це буде вже не живопис, а кам’яний живопис. На стиках треба шукати відповіді».

Потім підійшов до вікна: «Бачите, як красиво… Я дам кінооператорам завдання — чи зможуть вони повторити? І чи варто над цим працювати? Кончаловський свої роботи мені показував, так у нього фарби яскравіші, ніж у природі…»

— І йому це сподобалось? Що яскравіше, ніж у природі?

— Аякже. Сподобалось. У той час Довженкові вже дуже важко було. В один із днів каже: «Красиво, зостався б тут жити. Але лікарі не дозволяють за станом здоров’я».

У 1956-му році його не стало… Мама моя перша мені сказала: «Помер твій Довженко». І я заплакав.

А він дав мені адресу свою: в один з останніх днів практики я зайшов до нього, а мене не пускають — Солнцева приїхала. Я прошу — тільки попрощатися. Пустили. Він дав мені тоді свою московську адресу.

І каже: «Піднімайтеся до глибини свого серця. Станьте художником Дніпра!».

Я запам’ятав ці слова, і пізніше увесь Дніпро, зверху донизу ми пройшли із художниками — десь 20 зупинок зробили. Загітував я Колосовського, Пашканіса, Сєрікова, ми човни повантажили на баржу і поїхали до Києва. А звідти — своїм ходом униз по Дніпру, з Києва до Запоріжжя. Ото проїдемо, зробимо зупинку, попишемо етюди… Тоді Дніпро був як Дніпро, вільний, не було на ньому гребель, окрім Дніпрогесу та Каховської ГЕС. Красиві місця — Полтавщина, ой місця красиві…

— А потім у вас виставка якась була?

— Ні, осталося все в етюдах, замальовках.

— Їздили до Москви, за адресою Довженка?

— Пізніше. Знайшов будинок, бачу — меморіальна дошка. Зайшов у двір — бузок цвіте. Думаю, може, Довженко бачив ці квіти, коли жив тут. Піднявся до квартири, дзвоню, відкриваються двері на ланцюжку — у нас іще такого не було.

Кажу, знав Довженка, він дав мені адресу, хочу подивитися на його робоче місце, на стіл, де він працював. Відповідають: «Я вам не верю. Позвоните вечером». Дзвоню: «Как вы посмели, молодой человек, врываться к женщине в такое раннее время…» — каже Солнцева.

Ну я і не пішов більше до Довженка…

* * *

Родина Соколенків у Запоріжжі знана. Знають її тепер і у Новій Каховці. Андрій Соколенко, випускник львівської Академії мистецтв, оформив графічні та олійні роботи батька, й у картинній галереї Нової Каховки місцеві мешканці вперше побачили місто часів його будівництва.

Григорію Соколенку підказав колись викладач ризької Академії Карл Бренцен: «Робіть два малюнки. Один віддавайте тому, кого малюєте, другий залишиться у вас. Той, що подаруєте, збережеться». У сім’ї Соколенків збереглися і малюнки, і щоденникові записи, і дарунки.

Один із них вийшов із небуття зовсім недавно. Це фотографія з картини «Пісня про волю», підписана «Дорогому другові Соколенку Гр. Від автора. Художник Довженко».

Dovgenko650

Неодноразово чула я від Григорія Олександровича про його тезку, Григорія Довженка. А картину побачила вперше на виставці «Спецфонд 1937—1939», у Київському художньому музеї. Бойчукіст Григорій Довженко брав участь у розписах і оздобленні Селянського санаторію імені ВУЦВК в Одесі, Луцьких казарм у Києві, Червонозаводського театру в Харкові. Розписи були знищені, фрески обідрані, Михайла Бойчука вбито, учні постраждали разом із ним, були вислані, позбавлені можливості малювати.

Але ж… Нова Каховка і досі виглядає, як чудова квітка на архітектурному тлі України. Серед художників, які до цього причетні, — імена Григорія Довженка, Бориса Піаніди, Тетяни Хвостенко, багатьох інших.

Настав час висновку про людей — і тих, що роблять красу, і тих, що її нищать.

Може, кращим було б життя наше, якби жили на березі вільного Дніпра вільні люди, слухали кобзареву пісню про волю, будували міста за законами краси? Ламати, топити, вбивати не варто навіть заради світлого майбутнього…

Інеса АТАМАНЧУК, Україна молода