Навіщо реформувати райони: 6 аргументів

Аргумент перший. Усе менше підстав мають райони для спільного представництва інтересів громад. До реформи чи не кожен район складався з десятків сільських, селищних, міських рад. Отже районам, теоретично, було чиї спільні інтереси представляти. Але в ході децентралізації на всій або більшій території багатьох районів сформувалися об’єднані громади, які перебрали майже усі повноваження районних держадміністрацій та районних рад, вийшли з-під їхнього підпорядкування. Звичайно, виникає питання ефективності таких районів.

Аргумент другий. Ресурси на рівні районів використовуються нераціонально. В районах, де більша частина території покрита ОТГ, райради та райдержадміністрації залишаються без основних повноважень. При цьому їхнє фінансування практично не зменшилося. Крім того, фахівці з РДА і райрад, які б могли краще себе реалізувати в громадах, не завжди наважуються покинути звичні місця роботи, де «і гроші платять, і працювати треба менше».

Аргумент третій. Райони не координують територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади. Розміщення і юрисдикція підрозділів податкової, поліції, пенсійного фонду, держгеокадастру, різноманітних інспекцій вже не співпадають з юрисдикцією і територією районів. «Ці послуги настільки дивно накладаються на чинний районний поділ, що за однією послугою людина змушена їхати в один район, а за іншою – в інший. Виходить так, що не держава шукає людину, а людина – державу», – говорить Олег Тимощук, юрист Української асоціації районних та обласних рад.

Аргумент четвертий. Райони більше не опікуватимуться вторинною ланкою медицини. Медична реформа, яка триває в Україні, передбачає, що з 2020 року лікарні, які зараз є районними, фінансуватимуться з державного бюджету через Національну службу здоров’я України.

Аргумент п’ятий. Послуг, за якими людям потрібно буде їхати «в район», не залишиться. Більшість послуг вже зараз люди можуть отримувати не в районі, а в громадах, у тому числі – у Центрах надання адміністративних послуг. Коли спроможні громади покриватимуть усю територію країни, їхати в район людям не буде за чим.

Є 10 загальних питань, якими опікується районна влада:

– забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

– соціально-економічний розвиток відповідних територій;

– бюджет, фінанси та облік;

– управління майном, приватизація, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

– промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок;

– наука, освіта, культура, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, сім’я, молодь, діти;

– використання землі, природних ресурсів, охорона довкілля;

– зовнішньоекономічна діяльність;

– оборонна робота та мобілізаційна підготовка;

– соціальний захист, зайнятість населення, праці та заробітної плати.

Але практика свідчить, що майже усі ці питання вирішують і об’єднані громади. А те, що поки не у їхній компетенції: оборонна робота та мобілізаційна підготовка, соціальний захист, зайнятість населення, охорона праці – може бути передане їм найближчим часом.

То що ж залишиться районній владі?..

Аргумент шостий. Занадто подрібнений районний рівень. В Україні 490 районів (465 – на підконтрольній Україні території). В деяких районах – Поліський (Київська область), Коломацький (Харківська область), Розівський (Запорізька область) – кількість жителів менше 10 тисяч осіб. Ці райони неефективні ні з економічної, ні з управлінської точки зору. Не відповідає це і європейській практиці: згідно з Директивою № 1059/2003 Європейського Парламенту і Ради «Про створення загальної класифікації територіальних одиниць для статистики (NUTS)» від 26 травня 2003 р., кількість населення територіальної одиниці рівня NUTS-3 (в Україні це рівень районів) повинна складати від 150 до 800 тис. осіб.

Якщо ми конституційно визначили свій курс на Європу, рано чи пізно нам доведеться враховувати ці стандарти.

За матеріалами сайту https://decentralization.gov.ua/