Нехай свято буде святом (Оновлено)

Щедре і тепле літо, певно, найбільша радість, яку мав в дитинстві кожен. І кожен прощався з нею в особливий день – 1 вересня, коли до школи усіх кликав перший дзвоник.

Як зворушливо, коли першачків ведуть за ручку батьки та випускники! А мелодія дзвінка і дівчинка-україночка, яка стрімко, енергійно, з усвідомленням всієї важливості справи, дзвенить ним? А віршики малят: ви можете забути, як вони їх викрикують у мікрофон – голосно і виразно, як вчили або ж, розгубившись, починають плакати…

Скільки років минатиме, а завжди в душі  напередодні зринають спогади і теплі відчуття. Безсонна ніч напередодні і цілий рій думок: завтра я  буду вже навчатись у 2-у, 3-у, 5-у класі і так…щороку. Завтра побачу друзів, одягну нову сукню! Завтра бабуся зробить мені гарну зачіску. А ще мене, звісно,  покличуть отримувати грамоту! Так, усі будуть на мене дивитись, радітимуть рідні, вітатимуть сусіди і знайомі. Завтра вже осінь, але завтра – ще свято!

Знайомі відчуття? Саме такі переповнювали мене напередодні 1 вересня. Завжди. І це був саме той  неповторний перехід: від гарячих літніх безтурботних буднів до навчання – серйозної роботи, на яку вдома завжди налаштовували батьки. Я виросла в незалежній Україні. Про піонерів, комсомольців і той колишній шкільний уклад знаю з розповідей. До чого це я все?

Вже не один день соціальними мережами блукало звернення  від такої собі групи «Батьки SOS»., що нараховує  1488 читачів.  Розпочинається воно словами: «Шановні Президент, Прем’єр міністр, Міністри, народні депутати, депутати сільських, селищних, міських, районних рад, чиновники різних рівнів та органів місцевого самоврядування та всі чиновники, хто планує цього року відвівати навчальні заклади 1 вересня 2017 року. Звертаємось до вас із проханням не відвідувати, не приїжджати, не планувати урочистих заходів із вашою присутністю 1 вересня у навчальних закладах…».

Далі йде мова про те, що гості часто запізнюються, що, мовляв це свято діти влаштовують для них, а не навпаки і т.  п.  А у фіналі, власне ключова  фраза: «Ми дуже хочемо подолати цю совкову традицію лінійок, але якщо ви будете туди приходити – ми ніколи не позбавимось цього совкового рудимента».

«Новину» підхопили  інтернет-ЗМІ, користувачі мережі Фейсбук, серед яких і новокаховчани. І вже маємо купу дискусій, суперечок, інтерпретацій і заголовків та фраз на кшталт  «Все больше людей высказываются за отмену школьных линеек 1-го сентября». «Всё больше херсонцев поддерживают данную идею. Горожане считают, что детям это не нужно, им там скучно».

Так от, хочеться  сказати кілька слів. Найперше – щодо «скучно».  Вибачте, а з яких пір школа стала розважальним закладом? Можливо на День знань треба запрошувати клоунів? Якщо слідувати такій логіці, то дітям і на уроках теж «скучно». Давайте відмінимо їх! До речі, у МОН вже видані нові методичні рекомендації, згідно яких  вчителям рекомендують замінити частину уроків фізкультури на інші, але активні. А ще – домашні завдання в молодшій школі не задаватимуть на вихідні, свята канікули. Ніяких додаткових читань, завдань тощо. Словом – відпочивайте, діти. Але як? Батьки над цією проблемою не замислюються? Скільки часу ваша дитина проводить за комп’ютером, що вона робить на своєму планшеті?  Чому їй там «не скучно»? Коли востаннє брала до рук книгу? Який вплив сучасні гаджети мають на здоров’я дитини? Моя знайома жаліється: 3-річний  син раніше дуже любив гратися у дворі. Щось готував, майстрував – до хати було не затягти. А зараз навчився грати на телефоні в ігри, дивитись мультики.  І все, не відтягнеш. Все йому не цікаве, просить тільки телефон! Чому всі мовчать про це? Але повернемось до лінійок.

Ну певно, так вже склалось у нас, українців, що ми все боремося, боремося. От тільки асоціація – лише з вітряками…. Чому заголовки статей не закликають змінити свято, переформатувати? Чому ті батьки, які написали звернення, не подають ідей, а просять   скасувати заходи? Без сумнівів: якби не підіймалася хвиля негативу, а просто всі почали б вносити зміни у хід отих лінійок, робити їх інакшими і розповідати про свій досвід – то ми вже про саме це поняття і забули б. Наприклад,  вже не один рік в багатьох освітніх закладах у святковий день діти не приходять з букетами дорогих квітів, а натомість разом з батьками та вчителями   проводять благодійну акцію, спрямовану на допомогу військовим. Гарна ініціатива, яку дуже швидко підхопили і стали пітримувати. Чому з лінійками так не можна?

Не буду говорити про всі лінійки. Скажу дещо про ті, на яких була і буваю. Вони давно є дійсно святковими. І свято це для дітей. В деяких наших  школах старшокласники 1 вересня проводять для малечі окремі заходи: вистави, майстер-класи тощо. І це традиція.  Ніде не доводилось мені бути на святі першого дзвоника більше години, пізніше 8-ї ранку і бачити сидячих на асфальті, зморених, замучених малюків. Ніде не фіксувала  я, щоб час вітань гостей-чиновників, шефів чи ще когось, складав третину заходу.  І живе спілкування, вітання, посмішки, дарунки, врешті-решт, з якими завжди приходять  гості,  сприймаються у наших школах нормально, позитивно. Кожен заклад намагається зробити захід особливим, не таким як інші. Тож  варто продовжувати це! Всі будуть тільки за ініціативи та зміни. Час дійсно не стоїть на місці.

Пам’ятаю, як колись у День народження моєї школи ми зібрались на лінійку, яка тривала ну максимум хвилин 15. А потім усі, всією школою, пішли на природу. Кожен клас збудував своє містечко, створив свою команду. Були ігри, змагання,  словом – активний відпочинок. Та що там – було просто круто! Тому й запам’яталось. Тож, як то кажуть, не треба винаходити велосипед. Нехай наші лінійки стануть іншими – цікавішими, різноманітнішими. Нехай це будуть подорожі, екскурсії, зустрічі. Нехай їх супроводжують флешмоби, акції. Нехай це свято буде святом – отим радісним і трохи щемливим, яке нам з дитинства є таким дорогим! Та  про це ніхто не говорить…Лише: «совок», «отемнить», «им скучно». ..

На початку я зазначила: виросла в незалежній державі, тож «совок» просто не можу захищати апріорі, бо не жила в ньому. І, так, мені, дорослій, теж іноді буває «скучно».  І на  святах. І  навіть на веселих святах! То що казати про дітей. Сучасним, активним малюкам зараз важко всидіти на місці, важко часом сприймати інформацію. Давно точаться дискусії навіть довкола  самого поняття «урок», який вже у своєму класичному вигляді відходить в минуле. Більше того – ми навіть не знаємо, яке майбутнє чекає на школи, оскільки науковий прогрес  і сучасні можливості дають змогу отримувати знання вдома, самостійно.   Але закони вихованості, етикету, такі поняття, як «толерантність», «повага до старших», «живе спілкування», «соціалізація»,  «культурно-масові заходи»  ще ніхто не відміняв.

Життя не може бути лише чорним або білим. Воно різнокольорове. І в які барви ви одягнете свій наступний день, свято, лінійку – залежить від вас! Давайте не боротися, а єднатися. Довкола гарних ідей, корисних змін. Довкола нашого майбутнього – наших дітей!

Надія Бережко