Перейменувати не можна залишити! Що необхідно знати про декомунізацію?

Не вщухають гарячі дискусії довкола питання чи потрібно міняти так звані «комуністичні» назви вулиць і міст, демонтувати відповідні пам’ятники та символи. При цьому противники змін апелюють до історії, мовляв, це минуле, і ми не в праві його чіпати, а прихильники – категорично заперечують: «Імена діячів-злочинців комуністичного та нацистського тоталітарних режимів мають бути стерті з мапи України назавжди!» й впевнені, що прийняття законів стане чинником зміцнення національної самосвідомості українців.

«Засудити злочини – це не питання помсти, це питання справедливості. Тому європейські країни, які пережили тоталітаризм, прийняли закони, якими ствердили: новопостала держава зобов’язується ніколи не повторити тоталітарні практики», – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українскього інституту національної пам’яті (УІНП). Він наголошує, що прийняття «декомунізаційного пакета» навіть запізніле, адже «якби його прийняли тоді, коли і в інших посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи, Україна мала б більше шансів вирватися з тоталітарного минулого». Вчений також підкреслює, що річ не стільки в минулому і небажанні з ним розпрощатися, скільки в майбутньому, адже певним чином ми деформуємо і його: «Діти із підручників історії знають про злочинну політику Леніна. Але для того, щоб отримати ці знання, вони йдуть до школи вулицею Леніна, минаючи пам’ятник Леніну». Іншу думку свого часу висловив політичний експерт А. Золотарьов, який назвав закони «ідеологічною халтурою», що «містить дуже багато сумнівних норм, які можуть стати джерелом не об’єднання країни, а ще більшого розбрату та конфлікту».

Попри значний суспільний резонанс крапку у цьому питанні Верховна Рада вже давно поставила. Згідно з прийнятими 21 травня декомунізаційними законами (всього їх 4), ВР засудила комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні як злочинні, заборонила публічне заперечення їх злочинного характеру, публічне використання та пропаганду їхньої символіки.

Під заборону підпадають пам’ятники, зображення, гасла й цитати радянських керівників, назви міст, вулиць та підприємств, пов’язані з ними тощо.

Отже, що вважається комуністичною символікою? Наводимо тлумачення спеціалістів.

  • Зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР, інших союзних республік та комуністичних держав.
  • Гімни СРСР, УРСР, інших союзних та автономних республік або їх фрагменти (зважаючи на це, у двозначному становищі опиняється гімн Росії, який має ідентичну музику з гімном СРСР).
  • Поєднання серпа і молота, самих чи з п’ятикутною зіркою.
  • Символіка компартії або її елементи.
  • Пам’ятники та інші зображення діячам компартії від секретаря райкому і вище, високопосадовцям СРСР і союзних республік, а також працівникам радянських органів держбезпеки будь-якого рівня.
  • Пам’ятники та інші зображення, присвячені діяльності компартії, встановленню так званої «радянської влади» в Україні чи її частинах, боротьбі проти борців за незалежність України у ХХ столітті.
  • Зображення гасел компартії та цитати її керівників, а також працівників радянських спецслужб.
  • Назви адміністративних одиниць, населених пунктів, вулиць, майданів тощо, а також підприємств, установ та організацій, що містять імена посадовців компартії та комуністичної держави або КГБістів, а також назви, присвячені різним комуністичним ювілеям, самій компартії, боротьбі проти борців за незалежність або за встановлення радянської влади.
  • Найменування комуністичної партії.
  • Так само під заборону потрапляють прапор, герб та інша символіка гітлерівської партії та держави періоду 1935-45 рр., а також зображення гасел і цитат вищих партійних і державних діячів тогочасної Німеччини й посадовців окупованих нею територій.символіка

(Продовження читайте  у наступних публікаціях)