Право є  на працю є. А як з роботою?

 

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя тим, що  людина вільно обирає або на який вид діяльності  вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Основні трудові права працівників визначені у нормах Конституції України та у ст. 2 Кодексу Законів про працю. Варто враховувати, що можливості громадянина як суб’єкта трудового права визначені в його правовому статусі, що включає основні трудові права та найважливіші їх гарантії. Юридичні гарантії трудових прав поділяються на загальні, що застосовуються до всіх працівників, і спеціальні, які поширюються на певні категорії осіб (зі шкідливими і тяжкими умовами праці, а також жінок, молоді, інвалідів, осіб похилого віку та інших спеціальних суб’єктів трудового права).

Право на працю, визначене у ст. 2 КЗпП, передбачає такі можливості громадянина як суб’єкта трудового права: одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; право на вільний вибір професії, виду занять і роботи, що забезпечується державою. Гарантією цього права є те, що держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці та підвищенню трудової кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують це своє  право шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, на здорові й безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру роботи, що виконується, або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством та інші права, встановлені законодавством.

Вказані можливості змісту права працівників забезпечуються конкретними нормами інститутів особливої частини трудового права. Наприклад, принцип забезпечення свободи трудового договору, права на працю — конкретизується в нормах інституту працевлаштування, трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, трудових спорів. Принцип рівності трудових прав громадян України — у всіх інститутах трудового права. У ст. 2-1 КЗпП встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від майнового стану, раси, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання та інших обставин».

УПСЗН, територіальна державна інспекція з питань праці