“Просвіта” про День Соборності України

x61366.jpg.pagespeed.ic.npS3SCl28mrsvnmueP-3Це свято ми відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

22 січня 1918-го у приміщенні Київського будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. За рік, цього ж дня 1919-го, на Софійській плащі Києва було проголошено Акт Соборності-Злуки українських земель. Східна України вийшла з Російської, а Західна з Австро-Угорської імперій, щоб возз’єднатися в єдину Українську державу.

Акт злуки став символічним знаком віковічного прагнення нашого народу до єдності – України, затиснута між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовизмом з півночі – не мала сил для належної боротьби. Від шаленої агітації україноненависників військо розбігалося, ширилося безвладдя. У таких умовах пройшла непоміченою знаменна подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України.

«Віднині зливаються віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська України – в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини і дочки України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів і дочок для створення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу», – пролунало 22 січня 2919 року на велелюдному Софійському майдані в Києві.

Трагічним відлунням озиваються до нас помилки деяких керманичів нашої історії, нашого народу. 29 січня 1918 року під станцією Крути цвіт української молоді став на двобій з більшовицькою ордою на захист України, яка щойно вирвалася з рабства і хагинули геройськи у нерівному бою з бандою муравйовців, післаних «старшим братом» для нищення молодої держави.

Незважаючи на поразку у ті вікопомні часи, наш народ не припинив боротьбу за свою незалежність і відновлення своєї держави.

22 січня 1973 року у Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитний прапор (за що були ув’язнені в радянському концтаборі).

22 січня 1978 року на знак протесту проти повальної русифікації в Україні біля могили Т.Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник з Калуша, розповсюдивши перед цим тисячі листівок, неписаних власноруч на цю тему.

22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.

Боротьбі українського народу за соборність і незалежність не пропала даром, бо не згасала вона ніколи, бо ідеї соборності й незалежності в серцях патріотів України жили й житимуть вічно. З благословення Всевишнього наше покоління одержало щастя бути свідками проголошення Незалежності й стати громадянами вільної України. Хоч не всі українські землі ввійшли до складу України, та над більшістю з них майорить наш синьо-жовтий український прапор.

Віддаймо шану за це Господу Богу і всім славним донькам та синам, які боролися і борються за Українську Державу.

Від імені членів Новокаховського осередку «Просвіта» щиро і сердечно вітаю всіх новокаховців з цими величними подіями нашого народу. Хай не згасає в наших серцях любов до України та її державотворців. Творімо разом добро й славу України.

Слава Україні! героям слава!

Віра Литвинова, голова Новокаховського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка