Сьогодні – день народження геніальної поетеси Ліни Костенко

Сьогодні, 19 березня, видатна українська письменниця-шестидесятница, лауреат Шевченківської премії Ліна Костенко відзначає своє 86-річчя.20_main_ukr

Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів Київської області. Є лауреатом Шевченківської премії (1987), Премії Антонович (1989), премії Петрарки (1994). У 2005 році відмовилася від звання Героя України.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу.

Костенко є автором поетичних збірок Над берегами вічної ріки (1977), Неповторність (1980), Сад нетанучих скульптур (1987), роману у віршах Маруся Чурай (1979, Шевченківська премія 1987), поеми Берестечко (1999, 2010).

У 2010 році опублікувала перший роман Записки українського самашедшого, що став одним з лідерів продаж серед українських книг у 2011 році.

Творчість Ліни Костенко завжди актуальна, і з часом вона тільки зростає.

«Все прийшло в рух. Живемо у важкий час – відчуваємо брак естетики як повітря. Двадцяте століття не закінчилось – за ним клубочиться отруйний дим невирішених проблем минулих десятиліть. А нове століття проектує на екран майбутнього ті зловісні тіні – і нас щодня шокує новітній хоррор. Вчора – «Муза історії Кліо, мабуть, одморозила душу». А сьогодні – «Епоха зашморгнулась, як Дункан». Тому хочеться іншого виміру – там, де в коловороті циклічного міфологічного часу ми змогли б повернутись до самих себе…».
Оксана Пахльовська
(Із передмови «Невидимі причали» до книги
Ліни Костенко «Річка Геракліта»)

… а повернутися до себе, відчути невідчуване, побачити небачене, ми можемо завдяки поезії Ліни Костенко… поезії, що спрямовує нас у світ етичної гармонії й естетичної насолоди. Це не холодна вежа зі скла, не боротьба світла і темряви. Це споглядання… Завмирання… Це вірші, які любимо, знаємо напам’ять. Хочеться, щоб їх знала і любила молодь, – без цього немислимий зв’язок поколінь. Бо тут йдеться безпосередньо про нас, про наш моральний вибір, про арешти і судилища, про шляхетність одних і ницість інших. Ця поезія в часи безвір’я повертала людям віру у слово, повертала такі поняття як гідність, національна честь, самоповага, додавала впевненості й надії.

Ліна Костенко належить до тих поетів, які приходять у світ, щоб змінити його. Для багатьох її ім’я уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ, знаковою постаттю своєї епохи. Прониклива, наділена пророчим даром, долаючи енергією слова морок доби, Ліна Костенко дарує своєю творчістю духовне просвітління.

Джерела: “Новое Время”, http://library.nung.edu.ua/19-bereznya-den-narodzhennya-liini-kostenko.html

Пропонуємо переглянути  найвідоміші й безсмертні поезії неповторної Ліни Василівни.

* * *
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Умирають майстри…

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

***

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Пишіть листи і надсилайте вчасно…

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.