Соціальна політика – наріжний камінь національної безпеки

У 2014 році, після обрання депутатом Верховної Ради VIII скликання, мене призначили в комітет з питань національної безпеки і оборони. Тому моя парламентська діяльність в першу чергу пов’язана зі Збройними Силами та питаннями соціального забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Під час першої каденції у Верховній Раді я отримав великий досвід. Зокрема, вніс на розгляд Ради 147 законопроектів, з яких 36 стали законами України. Серед них, наприклад, закон, що забороняє приватизацію магістральних каналів, «Про деокупацію Донбасу», а також ряд законів, які гарантують соціальний захист військовослужбовців (збереження за призваними до армії громадянами робочих місць та середнього заробітку; пріоритетне право на працевлаштування для демобілізованих осіб; компенсація витрат військовослужбовців на оренду житла тощо).

Але я впевнений: національна безпека нашої держави не обмежуються армією, правоохоронними чи розвідувальними структурами. Ця сфера охоплює також питання соціального захисту простих українців: перш за все, пенсійного забезпечення, охорони здоров’я і земельних відносин.

Я вирішив балотуватися до Верховної Ради ще на один термін, тому що впевнений: соціальна політика – це наріжний камінь національної безпеки. Але ця політика потребує термінового коригування та іншого ставлення з боку українського парламенту.

Можна констатувати, що профільні комітети Верховної Ради цього скликання провалили роботу з соціальних питань. Досить згадати, що мінімальна пенсія зараз складає 1497 грн.

На мою думку, згаданими проблемами повинен займатися комітет з питань національної безпеки і оборони, який вже довів свою ефективність. Комітет ініціюватиме, а Верховна Рада наступного скликання може підтримати дуже важливі зміни у соціальної політиці держави.

У сфері пенсійного забезпечення, перш за все, необхідно створити реєстр пенсіонерів, а головне – провести аудит пільг. На сьогодні незрозуміло, яким чином в Україні з’явилося 2 млн. ліквідаторів аварії на Чорнобильскій АЕС. Або чому одні пенсіонери отримують мінімальну пенсію, яку дуже важко назвати достойною, а інші – 30 тис. грн.? Тільки відповівши на ці питання, зможемо перейти до створення чесної і прозорої системи нарахування пенсій та пільг.

Що стосується охорони здоров’я, треба якнайшвидше забезпечити перехід до страхової медицини. Я вже згадував, що медична страховка з покриттям 20 тис. грн. на рік коштує 30 грн. на місяць. Це всього-на-всього 360 грн. на рік. При цьому держава може безкоштовно застрахувати пенсіонерів або малозабезпечених громадян. Для неї це буде навіть вигідніше, тому що на медичне обслуговування кожного українця сьогодні в бюджеті передбачено близько 1 тис. грн.

З введенням страхової медицини заклади охорони здоров’я отримають «живі» гроші, які можуть використати на власні потреби. А українці – якісні медичні послуги, за які не потрібно буде платити.

Нарешті, земля – найбільша цінність нашої країни. Я неодноразово наголошував на необхідності відкриття вільного ринку землі в Україні. З чим пов’язана моя позиція?

У збереженні існуючого мораторію зацікавлені великі агрохолдінги. Відсутність ринку землі дозволяє без великих капіталовкладень отримувати надприбутки. виплачувати селянам низьку орендну плату і не інвестувати у розвиток сільгоспвиробництва. Агрохолдінги вирощують культури, які швидко виснажують землю, але дають максимальний прибуток при мінімальних вкладеннях – пшеницю, соняшник, ріпак. Всю роботу виконують декілька тракторів і комбайнів, тому у цій схемі взагалі немає місця селам з розвинутою соціальною інфраструктурою і зайнятістю для їх мешканців.

У разі ж відкриття ринку землі власники паїв отримуватимуть справедливу орендну плату. Вона напряму залежить від ринкової вартості землі: чим вища вартість — тим більша орендна платня.

А найголовніше – якщо земля стане об’єктом ринкових відносин, з’явиться можливість відродити українське село. Для національної безпеки та сталого національного розвитку Україні необхідні фермери-землевласники в конкретному селі, а не олігархи-латифундисти, що живуть за кордоном.

Законодавець просто повинен забезпечити фермеру можливість пріоритетного викупу земельних ділянок які він орендує та надати необхідну фінансову допомогу. Забезпечити середнього та дрібного фермера необхідними фінансами можливо через державний земельний банк. В цьому питанні напрацьований достатній міжнародний досвід.

Розв’язання земельного питання надзвичайно складне, але це все одно доведеться зробити, скільки б агроолігархи та політики-популісти його не блокували.

Іван Вінник, народний депутат України