Тетяна Ракша: «Ніколи як депутат не мала ніяких привілеїв»

Для депутата Новокаховської міськради Тетяни Іванівни Ракши 2019-й рік – ювілейний. Триває п’ятиріччя її депутатської діяльності, спрямованої на інтереси не тільки новокаховської громади, а й мешканців Дніпрян. Паралельно Тетяна Іванівна тричі обиралася депутатом Дніпрянської селищної ради. Тож, як сама каже, час підводити підсумки, звітувати, розставляти акценти.

На зламі епох

Вперше депутатом міської ради Т.Ракша стала у 1990 році. Це був період змін, почасти революційних. Якщо перефразувати слова В.Сосюри, то для Дніпрян такою революцією на майдані стала боротьба за землю, на якій тепер знаходиться Свято-Введенський храм. «Ми з колегою Т.Іщенко голосували проти рішення передачі цієї землі радгоспу ім.Солодухіна для розширення плодово-ягідного цеху. І вже тепер зусиллями церковної громади та отця Віктора на цій ділянці тягнеться до неба прекрасний храм», – розповідає Тетяна Іванівна.

У 1985-му вона очолила Дніпрянську школу, в класах якої взимку було дуже холодно. Котельня, що обслуговувала школу, належала радгоспу ім.Солодухіна, якому було невигідно її утримувати. Вирішили передати котельню Дніпрянській селищній раді. Між селищним головою Метлюхом, який не хотів її приймати, і солодухінцями виникли суперечки. А тим часом діти мерзли. Крапку в цій ганебній історії поставив Б.Сіленков.

– Створену ним комісію у складі Л.Чурсинова, В.Коваленка (на той час секретаря Новокаховської міської ради), В.Стеценка запросили до школи. Завели в найхолодніший кабінет хімії, де члени комісії «примерзли» до стільців. В результаті котельню реконструювали, перевели на газ і ми отримали довгоочікуване тепло. За моїм наполяганням школа переведена на міський бюджет, – зазначає депутат.

В 2000-му за ініціативи Тетяни Іванівни і за підтримки колег-депутатів В.Ткаченко, Г.Свірідової, С.Іванова, Ю.Чумакова, В.Литвинової, В.Задирка, Г.Кубатка випускники шкіл, що старанно навчалися і закінчували школу із золотою або срібною медаллю, почали отримувати премію мера. З того часу ця акція стала доброю традицією, що живе й по сьогодні. Однією з перших грошову винагороду отримала «золота» медалістка Юлія Ремньова.

Крадіжка з політичним присмаком

У 2003 році в Дніпрянській школі стався прикрий випадок – зловмисники одночасно викрали вісім комп’ютерів, незважаючи на решітки на вікнах та неушкоджені двері. Слідство нічого не дало. І тоді, як би це пафосно не звучало, Тетяна Іванівна поклялася, що «добуде» для школи комп’ютерний клас. Така нагода з’явилася за прем’єрства Юлії Тимошенко, яка уклала угоду зі Світовим банком про комп’ютеризацію сільських шкіл. Завдяки успішному проекту «Школа як осередок громади», що втілювався в життя педколективом дніпрянської школи, перемога в конкурсі була за ними і повноцінний комп’ютерний клас з меблями з’явився в школі. Кілька днів його монтували спеціально навчені люди. З місцевого бюджету для цього не витратили жодної копійки (а це 68тис.грн). Згодом, за часів Януковича, коли Тимошенко опинилася за ґратами, до школи приходили «темні» особистості і допитували, як і чому школа отримала цей комп’ютерний клас, проте нічого протизаконного не виявили.

Справи дніпрянські

– Всі роки свого депутатства я тісно співпрацювала з головою Дніпрянської селищної ради Василем Морлоком, якого поважала та поважаю за громадянську позицію. Він пережив нелегкі часи, коли місцеві лідери Партії регіонів намагалися усіма методами зняти його з посади. Своїм голосуванням депутати селищної ради не дозволили здійснити цю справу, – говорить депутат Ракша.

Завдяки її ініціативі та співпраці з В.Морлоком був проведений газ до двох 16-квартирних будинків (вул.Корсунська, 5,7); прокладено асфальтову доріжку на вулиці, по якій діти йдуть до школи, та встановлено металеву огорожу на ній. Допоміг у цій благородній справі керівник КП «Екосервіс» Василь Нікулін. На жаль, дніпрянські «варвари» видирають окремі ділянки огорожі та здають на металобрухт, та це питання до правоохоронних органів.

– Вважаю своєю заслугою разом із селищним головою Анатолієм Білим відкриття центру адміністративних послуг при селищній раді. Як звичайний громадянин зіштовхнулася з неповагою та нехтуванням прав людини в Новокаховському центрі адмінпослуг. Тому запропонувала створити саме такий в Дніпрянах, аби мешканці селища не їхали до міста, а вирішували питання на місці. І це було зроблено, – додала до всього сказаного депутат.

Завжди разом зі своїми

Вона втрутилася, як сама каже, в дискримінаційну ситуацію по відношенню до сільських мешканців стосовно вартості проїзду до Дніпрян: до Центральної Основи – 5 грн, а до зупинки «Вікторія» (через дві зупинки від Ц.Основи) – 10грн. Обурена цим фактом депутат Ракша звернулася до заступника міського голови Олега Тарабаки. До того ж брала участь у громадських слуханнях та зрозумілої відповіді не почула. «Допомогли мешканці Дніпрян, які зібрали підписи та звернулися безпосередньо до міського голови. Вартість проїзду до зупинки «Гесівський магазин» вдалося знизити до 8 грн. Кожного дня з десятком дітей їжджу на роботу і ми сплачуємо по 4 грн. За дві зупинки 4грн? Де логіка та елементарна справедливість?», – розповідаючи про досягнення, запитує Тетяна Іванівна.

В її діяльності на окремому щаблі стоять люди поважного віку. Найчастіше їм, окрім матеріальних та побутових проблем, потрібне людське спілкування, підтримка, уважний слухач, а іноді просто відвідування – щоб сусіди бачили, що хтось приходить до них.

Декого з підопічних депутата Ракші – Катерини Іллівни Варенні – учасниці трудового фронту в роки Другої світової війни, Федора Васильовича Федосєєва – учасника бойових дій на Далекому Сході, Івана Яковича Слойка – учасника бойових дій – вже немає на цьому світі. Та все ж таки Тетяна Іванівна продовжує підтримувати тепер вже корсунчанку Марію Федорівну Прудську – Праведницю Народів Світу, під час Другої світової врятувала двох хлопчиків єврейської національності..

– Незадовго до смерті Катерина Варення сказала особливо цінні для мене як для людини та депутата слова: «До знайомства з вами я не вірила, що такі люди, як ви, ще існують». Вищої нагороди, ніж ці слова, для мене немає, – поділилася з нами Тетяна Іванівна і на довершення додала: «На жаль, не все в моїй депутатській роботі було і є безхмарним… Але це окрема розмова. Горджуся тим, що брала участь в розробці Статуту міста у 2002 році, голосувала за герб міста, мала можливість знайомства і спілкування з видатними людьми, жителями міста. Це мій найбільший скарб у житті. І ще одне: як депутат ніколи не мала привілеїв».