У Таврійську відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Олегу Гребінському (фото, відео)

 «Мій чоловік – найкращий…», –  мужньо стримуючи сльози, здушеним голосом, ледь чутно, але твердо, промовляє вдова Марина Гребінська. Півтора роки тому її чоловік, боєць добровольчого батальйону міліції спеціального призначення «Херсон», загинув у пекельному котлі під Іловайськом. Біль втрати для рідних і всіх, хто знав цю прекрасну, добру й відкриту людину, неможливо вкласти у жодні словесні формули. І час тут, на жаль, безсильний.

Лишається пам’ять, саме вона робить людину безсмертною. Таким вона зробить і нашого земляка Олега Гребінського. Учні, вчителі та відвідувачі школи №7 міста Таврійськ, у якій навчався воїн, відтепер бачить посмішку свого колишнього учня щодня. Світлина, на якій щиро усміхається Олег викарбувана на меморіальній дошці, встановлення якої відбулося тут минулого тижня, 9 березня.

– Для мене, звісно, Олег був найкращим. За роки спільного життя я не чула жодного поганого слова на адресу свого чоловіка. Він був готовий допомагати усім і завжди. Перед тим, як піти в АТО, він працював водієм маршрутки. Мав чудові стосунки з пасажирами. Усіх бабусь, дідусів возив безкоштовно, за що від них завжди отримував і гостинці, і іконки, і хрестики, і всіляку всячину, – ділиться спогадами Марина Гребінська. – А для маленьких пасажирів у нього завжди були повні кишені цукерок. Квіти дарував мені постійно. Тепер квіти носити йому я… Моя опора і підтримка сьогодні – рідні та близькі люди, друзі,колеги, сусіди. Усі підтримують, якби не вони, було б набагато важче.

Серед присутніх на відкритті пам’ятної душки були друзі, знайомі Олега Вільямовича. Окрім дружини прийшли його старша сестра Вікторія та батько Вільям Сегізмундович, який до того ж раніше вчителював у цій школі.

Присутнім показали фільм про Олега Гребінського, знятий минулого року творчою групою ХОДТРК «Скіфія».

Із сюжету стало відомо, що вступив до лав добровольчого батальйону міліції спеціального призначення «Херсон» Олег Гребінський від дня його заснування. Про таке рішення знали лише близькі. «Мене б не зрозуміли, якби я зостався вдома, сидів на дивані і спокійно дивився телевізор. Не зрозуміли б ні рідні, ні знайомі. Вони підтримують, переживають, але розуміють, що так треба…», – говорив Олег у своєму інтерв’ю незадовго до відбуття на схід. Він не прагнув бути героєм, а просто захищав найдорожче – Батьківщину, рідних, друзів.

У серпні 2014-го мужніх, сміливих, оптимістично налаштованих хлопців направили у зону проведення АТО. Майже одразу батальйон потрапив на передову. І повернутися з Донеччини, на превеликий жаль, судилося не всім. Були відправлені до Іловайська. Там перебували близько тижня, потім місто опинилося в оточенні. Йшли жорстокі бої. Згідно домовленості, бойовики повинні були надати так званий «зелений коридор» військовим і добровольцям. Та це була підступна засідка і зрада. Коридор виявився смертельним… Сотні загиблих і поранених. Сотні тих, чия доля стала невідомою. Серед останніх і Олег Гребінський. Понад рік він вважався зниклим безвісти. Весь цей час рідні мучилися невідомістю і сподівалися. Вірили у диво і чекали Олега до останнього.

Оскільки загинула у тому котлі, як стверджують очевидці, не одна тисяча осіб, ідентифікувати особу бійця було дуже важко.

«Коли транспорт був зруйнований вщент, нам довелося відходити полями, пішки. Саме тоді, під мінометним обстрілом, як розповів журналістам у сюжеті свідок, Ігор Буша, член батальйону «Херсон», і загинув Олег. Я зміг лише забрати посвідчення, яке потім передав його батькові».

Марина Гребінська також розповіла, що тоді їй наснився тривожний сон, який забирав усі надії. У ньому її чоловік, дивлячись з неба, просив пробачення за таке повернення… Та пошуки продовжувалися. Перша експертиза ДНК не підтвердилася. А потім виявилося, що Олег Гребінський, як невідомий солдат, був похований у Запоріжжі. Тоді сім’я погодилася на другу експертизу. І вона підтвердила найгірше.

Поховали Олега у селі Кринки.

«У Кринках поховані мої дідусь, бабуся,прабабця, брат, – розповіла дружина загиблого. – У селі живуть моя мама і тітка, ми туди постійно навідуємося, тому вирішили поховати Олега саме там. І він там любив бувати, з багатьма приятелював. Обожнював полювати, збирати гриби, рибалити».

«Говорять, що немає незамінних людей. Насправді вони є. таким був Олег. Людина – виняткової доброти, та ще й майстер на всі руки. У батальйоні міг виконувати будь-які функції і бійця, і майстра, і навіть кухаря. У нього на все вистачало часу і енергії», – відзначив один з товаришів під час зйомок фільму. Таким – добрим, відкритим, завжди усміхненим, пам’ятають його і в рідній 7-й школі, де навчався з 4 класу. А народився Олег Гребінський на Вінничині, 3 липня 1971 року У 1978 році пішов до школи у Крижополі. У 1981-му родина переїхала на Херсонщину. Після школи був судо-механічний технікум, служба в армії. Далі життя йшло своїм ходом, даруючи щастя подружнього життя, батьківства. «Він – це ніби втілення самого життя. Досі не можу повірити, що його немає поряд. Важко, – з болем зізнається дружина. – Це ніби на тебе впало небо. І тепер ти мусиш тримати його одна… Але я намагаюся відпустити Олега. Недобре тримати людину. У нього нині важливіші справи. У них на небі свій батальйон, який нас захищає і допомагає вчиняти добрі справи».

Олег Гребінський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Посмертно).

Ініціатором відкриття дошки стала громадська організація «Козацька варта», що діє у селі Козачі Лагері Цюрупинського району. Її активісти допомагали родині з організацією поховання, поїздками у Запоріжжя для оформлення документів після експертизи ДНК.IMG_9488

На шкільному подвір’ї того світлого й сонячного дня зібралося чимало людей. До присутніх звернулися міські голови Нової Каховки і Таврійська Володимир Коваленко та Микола Різак, директор школи Лілія Грішагіна, представник ГО «Козацька Варта»), протоієрей Свято-Казанського храму о. Василь, пресвітер Сергій Свято-Стрітенського собору УПЦ Київського патріархату, який здійснив чин освячення меморіальної дошки. IMG_9597«Знав Олега і його родину дуже добре. Мій син поклав своє життя за Батьківщину там же, тільки на півроку пізніше, – сказав пресвітер Сергій, звертаючись до присутніх. – Ми зібралися тут вшанувати пам’ять цієї людини. Але це значить не просто вклонятися дошці. Це значить намагатися бути чимось схожими на наших героїв, наслідувати їх життєві принципи. Олег був чесним і рішучим. Це дуже важливі якості. Тому щодня, заходячи до стін школи, замислюйтеся над цим і намагайтеся виховувати в собі ці якості». Дружина та сестра Олега Гребінського подякували усім, хто долучився до проведення заходу, усім, хто підтримує їх у цю нелегку годину. Сестра Вікторія прочитала свій проникливий вірш, присвячений пам’яті брата.IMG_9542

«Він обіцяв повернутися, але …не судилося. Тому сьогодні ми – вчителі, учні, міська влада, громадські організації та небайдужі люди зібралися тут, аби вшанувати пам’ять загиблого героя, – сказала Лілія Грішагіна. – Вірю, що ця дошка буде не просто символом-нагадуванням. Це пам’ять. Це приклад, на якому ми виховуватимемо наших учнів».

IMG_9470IMG_9475

IMG_9472IMG_9498

IMG_9504
IMG_9497
IMG_9523 IMG_9531
IMG_9551 IMG_9558IMG_9594 IMG_9563 IMG_9573 IMG_96061457545327_dscn9862IMG_9457 IMG_9651

Наталія Левченко