Указ щодо створення Національного парку “Нижньодніпровський” – пустопорожній папер «державного значення»?

плавні

Президентський указ щодо створення на території Бериславського, Білозерського, Голопристанського і Цюрупинського районів, Новокаховської та Херсонської міських рад найбільшого за площею (80177,8 га!) національного парку “Нижньодніпровський” виявився на повірку пустопорожнім папером «державного значення». І не дивно, бо це все одно, що всю Україну, на радість екологам і природолюбам, оголосити таким же національним парком!

Майже рік пройшов від часу глобальної «націоналізації» берегів Нижнього Дніпра вкупі з заплавами, пасовищами, мисливськими угіддями, скелями, рибальськими місточками… І що це дало?

Насправді маємо не національний парк, а справжнє багаторічне вседержавне лихо: навіть Херсон засипає попелом! Такого варварства, як на Нижньому Дніпрі, не зазнає жоден національний парк у світі! Навіщо ж тоді було город городити?..

«Національний парк? — дивуються херсонці. — А де він? Там, де горить очерет? Де забудовуються охоронні зони палацами? Чи де?..».

А чи потрібна взагалі Херсонщині така заповідна територія?

Ось думки деяких наших земляків.

«Парк потрібен, але не в межах міста, — вважає херсонський дачник, мисливець і рибалка Юрій Денисенко. — Та й то… На багатьох дніпровських островах знаходяться цілі дачні містечка. Як бути з ними? Під бульдозер? Та «боротьбу з дачним куркульством» Херсон уже проходив і за радянської влади. Або таке: невже ініціатори створення парку не знали, що на «заповідних» берегах Дніпра знаходяться суднобудівний, судноремонтний, цегельний і асфальтний заводи, річковий і морський порти? Як їх «вписувати» у той парк?..».

Свою позицію істинно по-державному ви­словлює і житель Херсона Віктор Панченко.

«Хто ж проти створення заповідника на Нижньому Дніпрі? — запитує Віктор Миколайович. — Природа тут не одне десятиліття волає «sos». У дніпровську воду скидають не лише, скажімо, пластикові пляшки і кульки, а й промислові стоки, а з полів — захімічені «родючі шари» землі…

Тож починати оздоровлення довкілля слід не з присвоєння величезній території статусу національної, не з «освоєння» виділених державою коштів, а з будівництва сміттєпереробного заводу, мова про який ведеться принаймні остан­ні 20 років. А як бути з тими 10—15 тисячами херсонців, які 40—50 років тому зводили на берегах Дніпра, його проток та озер дачні будиночки? Не хороми, ні! Як бути з тими маленькими городами, які в часи економічного «покращення» годують людей, особливо бідняків-пенсіонерів? Як бути з жителями десятків придніпровських сіл, які століттями, з діда-прадіда, займалися древнім промислом — рибалили?.. Та рибалити їм не заборонялося навіть в часи тоталітарного режиму!».

Віктор Панченко небезпідставно висловлює свій варіант відповіді на запитання «кому це потрібно?».

«Національний заповідник стане вотчиною «сильних світу сього». Тут на них чекатиме нелякана простими смертними дичина, багаті рибою угіддя, комфортні апартаменти. А там, дивись, товстосуми захочуть будувати у «заповідній» зоні свої хороми, такі, як навколо Києва…».

«Це добре, що не перевелися у нас ентузіасти заповідної справи, — продовжує розповідь Віктор Панченко. — Я б радив їм (думаю, ще не пізно) почати хоча б із пілотного проекту парку площею 3—5 тисяч гектарів. Піде на користь, скажімо, років через 5—7, тоді й пересічні громадяни скажуть чиновникам: давайте розширювати заповідну територію парку. Та й охороняти меншу територію легше», — закінчує небайдужий до проблеми збереження унікальної природи Нижнього Дніпра автор листа.

Зачепило, як мовиться, за живе і в. о. голови Новокаховської міської організації Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР), яка об’єднує близько 600 членів, Івана Рожанського.

«На підставі прийнятих у 2011 році рішень обласної ради «Про надання мисливських угідь у користування» міська організація УТМР відповідно до статутних положень УТМР, вимог Закону України «Про мисливство та мисливське господарство» замовила й виготовила проект мисливського впорядкування, мета якого одна — не лише збереження і раціональне використання, а й відтворення державного мисливського фонду».

— Досвід тамтешньої організації УТМР повчальний для всієї України, — говорить головний мисливствознавець обласної і голова Херсонської міської організації УТМР Віктор Мельниченко. — Новокаховчани за ініціативи голови обласної організації товариства Леоніда Величка створили чи не єдиний у державі розплідник дичини. Тут щорічно вирощується і випускається у природу більше двох тисяч голів качок і фазанів. Першу цьогорічну партію молодняку дичини випустили з вольєрів на дніпровські простори буквально днями…

«Від Каховської ГЕС до Дніпровського лиману розташовані населені пункти, бази відпочинку, садово-дачні кооперативи, де працюють, відпочивають і навіть постійно живуть тисячі городян, — занепокоєний Іван Рожанський. — На берегах Дніпра селяни випасають худобу, заготовляють сіно, очерет… На берегових смугах побудовані елеватори, насосні станції тощо. До речі, жителі Корсунки і Дніпрян мають державні акти на довічне користування сінокосами і випасами. Як тут бути? Хочу відзначити і таке: вказана територія — це останній шматок водно-болотних угідь, якими користуються населення, мисливці та рибалки Нової Каховки і Таврій­ська, маючи на те конституційне право.

Враховуючи економічну, біологічну і соціальну ситуацію на території, спішно «відрізаній» під національний парк, для нього доцільно відвести плавневі зони по Дніпру нижче Херсона, і лише ті, які не прилягають до материкової берегової лінії.

Ми за те, щоб національний парк був, але створювати його потрібно після широкого обговорення на рівні сільських, селищних і міських рад. Такого обговорення не було, і ось тепер маємо те, що маємо».

…Знову горять плавні, окутуючи димом не лише Херсон, Олешки чи Голу Пристань, а й сам президентський указ, що благословив створення природного національного парку «Нижньо­дніпровський». Парку, якого, власне, і досі немає. Та й чи потрібен він такий, як зараз?

Як на мене, то нинішній глава держави надто поспішив, підписуючи відповідний указ. Ясно ж, як Божий день: не на часі ця масштабна затія! Та й чи потрібна вона — така масштабна?..

Василь ПІДДУБНЯК
“Новий день”