Україна вшановує 75 річницю трагедії у Бабиному Яру: що ми повинні знати

свічаЗа роки окупації німецькими військами Києва в Бабиному Яру було розстріляно понад 100 тисяч осіб (дослідники наводять навіть цифру 200 тисяч). Серед них – 661 один член ОУН, українська поетеса Олена Теліга, київська інтелігенція, пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, порушники комендантської години, радянські активісти, військовополонені, десятки тисяч євреїв та циган.

Тільки за 28-29 вересня було розстріляно майже 34 тисячі людей – переважно єврейської національності.

Згідно із даними Центру досліджень визвольного руху, радянська влада намагалась приховати правду про трагічні події у Бабиному Яру. Вшанування пам’яті жертв блокувалось спецслужбами.

У 25 опублікованих ЦДВР та СБУ документах є інформація про заходи радянської держбезпеки та МВС по боротьбі із сіонізмом та «єврейським екстремізмом» в 1966-1978 роках. До числа найбільших «провокаційних екстремістських акцій» належало вшанування євреїв, загиблих від рук нацистів під час Другої світової війни в Бабиному Яру в Києві.

«Щороку напередодні річниці нацистських розстрілів у Бабиному Яру 29 вересня чекісти відзначали в своїх документах наявність у так званих “єврейських екстремістів” наміри вшанувати жертв Бабиного Яру, а значить використати річницю трагедії “з провокаційною метою” для “антигромадських проявів”. КҐБ намагалося всіляко перешкодити будь-яким поминальним акціям, що не вписувалися в комуністичну ідеологію», – зазначає директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут.

Як повідомляє Інститут Національної Пам’яті, із середини жовтня 1941 року у Бабиному Яру та його околицях починаються спеціальні акції, під час яких були розстріляні комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії.

Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 р. свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Незабаром нацисти розгортають свої репресії не лише проти бандерівців, але й представників інших течій українського визвольного руху. Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український патріот. Тут обірвалося життя української поетеси, члена ОУН (м) Олени Теліги.

Другий етап масових розстрілів припадає на кінець зими 1942 – середину серпня 1943. У цей час створюють Сирецький концтабір, який змінив табір на вулиці Керосинній (створений у квітні-травні 1942-го). Саме його в’язні заповнюють своїми тілами Бабин Яр, ями у самому таборі й довкола нього. Це здебільшого підпільники й партизани: комуністи й українські націоналісти.

Заключний етап регулярних розстрілів відбувався у серпні-вересні 1943-го на фоні знищення раніше захоронених у Бабиному Яру тіл розстріляних. Цю “роботу” виконували ті ж в’язні Сирецького концтабору. Спалювали тіла в яру навпроти.

Зрозумівши, що у Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів.

18 серпня 1943-го до Сирецького табору прибула група в’язнів із Полтави, яких розмістили в спеціальних землянках у самому яру. Наступного ранку до них приєднали 100 ув’язнених євреїв із табору. Загалом у команді смертників працювало 327 осіб. Чоловіків закували в ножні кайдани та змусили викопувати трупи на місці колишніх масових розстрілів, а також будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків Єврейського кладовищ. Тіла та дрова складали в печі штабелями. Потім усе спалювали. В одній такій печі за раз знищували до 2000 тіл.

Двічі на тиждень нацисти привозили у Бабин Яр у машинах-«душогубках» в’язнів із тюрми СД. Цих людей після вбивства також спалювали у «печах». Всі ці “роботи” в Бабиному яру відбувалися таємно. Територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами яру.

До кінця вересня майже всі тіла розстріляних були спалені, а в’язні заклали останню піч – для себе. У ніч на 29 вересня 1943-го мешканці однієї з землянок вирвалися на волю, але врятуватися вдалося лише двом десяткам. Згодом саме їхні свідчення дали можливість відтворити історію знищення тіл у Бабиному Яру.

Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві в 1941-му, наглядав і за спаленням останків жертв у 1943-му. Про це він засвідчив на Нюрнберзькому процесі 1947 року: «Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м довжиною, 3 м шириною і 2,5 м глибиною. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

У жовтні 1943-го у Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.

Окремою сторінкою в історії Бабиного Яру є порятунок приречених євреїв. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму “Яд Вашем” у 1963 році затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». У квітні 1989-го було встановлене почесне звання «Праведник Бабиного Яру». Першим його отримав православний священик Олексій Глаголєв (посмертно) та члени його сім’ї. Наразі 662 особи удостоєні звання «Праведник Бабиного Яру». Як правило, це цивільні беззбройні жителі окупованих територій: люди похилого віку, діти, жінки. Часто євреїв переховували великі сім’ї. Серед тих, хто отримав звання «Праведник Бабиного Яру», люди різних національностей: українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи їх, мусимо пам’ятати, що, рятуючи інших, вони ризикували своїм життям.