В українських селах в 40-му році не було перших класів, бо діти не народжувалися 7 років перед тим. – У США заслухали свідчення очевидців Голодомору

МонументЯк ми вже повідомляли, вчора, 7 листопада, у Вашингтоні неподалік будинку Конгресу, поруч із центральним вокзалом (Union Station) був відкритий дев’ятиметровий Меморіал жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні у вигляді масивного бронзового поля колосків (архітектор Лариса Курилас).

Окрім всесвітньо відомих діячів та політиків, багатотисячна громада заслухала розповіді очевидців цієї страшної трагедії в історії українського народу. Про це повідомляє журналістка Тетяна Ворожко на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook: “Це слухати найважче. Ольга Матула розповідає про свідчення свої матері, які вона дала американській комісії щодо Голодомору. Та жила в Києві і щодня бачила селян, які помирали на вулицях міста. Допомагати їм було заборонено. На тротуарах та під будинками сиділи матері з голодними дітьми на руках, чиї обличчя нагадували печене яблуко і які не могли навіть плакати. Щодня їх тіла збирали та вивозили з міста. В українських селах в 40-му році не було перших класів, бо діти не народжуватися 7 років перед тим.”

Варто зауважити, що саме американці першими почали підіймати питання Голодомору 1932-1933 років. Для дослідження трагедії за вимогою української діаспори 13 грудня 1985 року було створено спеціальну Комісію США з Голоду в Україні.

На Комісію покладались обов’язки дослідити Голодомор в Україні 1932—1933 років (зібрати всю доступну інформацію про Голодомор в Україні 1932–1933 років; проаналізувати причини та наслідки Голодомору для української нації та інші країни; дослідити та вивчити реакцію вільних держав на Голодомор) та надати Конгресу для друку остаточну доповідь результатів досліджень.

Саме ця Комісія першою в світі, серед іншого, визнала, що голод в Україні був штучним і спричинений максимально можливими вилученнями продуктів харчування в сільського населення, але аж ніяк не посухою, а кількість жертв трагедії йде на мільйони. Окрім того комісія звинуватила тогочасний уряд США в бездіяльності, адже той мав широку та вчасну інформацію про Голодомор, але виявився нездатним зробити будь-які дії, які б покращили ситуацію, а також окремих представників американської преси, які співпрацювали з радянським урядом у приховуванні правди про існування Голодомору в Україні.

Для поширення у світі правдивої інформації про Голодомор чи не найбільший вклад зробили американець Джеймс Мейс (за національністю – Черокі) та британець Роберт Конквест. Останній, зокрема, видав у 1986 році грунтовне історичне дослідження «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор» (англ. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine).

А от Джеймс Мейс, окрім того, що допомагав Конквесту в створені книги про Голодомор, у 1986–1987 роках був виконавчим директором Комісії США з Голоду в Україні. Він брав участь у гарвардському проекті щодо джерел про Голодомор 1932–1933 років. Організував дослідницьку програму програму «Усна історія українського голоду 1932–1933 рр.» Згодом свідчення були використані у роботі Комісії США з Голоду в Україні та видані в тритомник.

Джеймс Мейс все своє життя присвятив вивченню геноциду різних народів, більше десяти років прожив в Україні, похований у Києві. У своїй автобіографії дослідник писав: “Своїм життєвим покликанням досліджувати геноцид я великою мірою завдячую випадку. Зростаючи в невеликому містечку в Оклахомі, де мешкало тільки кілька єврейських сімей, я знав, що мої індіанські сусіди пройшли власною “дорогою сліз”. Коли я був малим, батьків товариш по риболовлі і співробітник на залізниці Джордж Гес навіть змайстрував мені лука зі стрілами без наконечників. Його прямий предок і однофамілець, який був більш відомий за своїм індіанським прізвиськом Секвойя, розробив складову абетку для мови індіанців племені черокі, яка надала письмової форми мові народу, що пройшов своєю “дорогою сліз” за умов, які мало відрізнялись від того, що пізніше пережили вірмени. Це було задовго до того, як я вивчив слово “геноцид”, але вже тоді він опосередковано торкнувся мене”.