Вітраж Палацу культури переїде до музею?

витражОстаннім часом точилося багато суперечок щодо виконаного ризькими майстрами вітражу, розташованого у ризаліті Палацу культури – пам’ятника архітектури, а також декоративно-монументального мистецтва. Місцеві крикуни волали: знищити і все, адже зображений на панно Кремль – символ Росії, країни-агресора.

Інші, у тому числі учасники науково-практичної конференції, яка за ініціативи Тетяни Євсеєвої, члена національної спілки архітекторів, голови товариства культурного спадщини Нової Каховки, відбулась минулого тижня, застерігали: це буде непоправна втрата культурної спадщини, адже зникне автентичність, спотвориться культурний контекст, знеціниться праця авторів-експериментаторів… Правда, таку думку розділяли не всі.

І от виконавчий комітет прийняв рішення: відділу культури і туризму міської ради організувати демонтаж панно у вітражному вікні на центральних сходах Палацу культури для передачі в музей історії міста. При цьому виконавчий комітет посилався на необхідність виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», протокольне доручення міського голови від 16 травня, протокол засідання робочої групи щодо виконання вищезазначеного Закону та Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

Без сумніву, це рішення – найбільш виважене у нинішньому контексті думок та суджень, політичній обстановці.

До речі, серед переліку тих митців, яких називають младобойчукістами, присутнє прізвище художника Олександра Мизіна. Виникає питання: а чи не про того ж самого О.Мизіна, за ескізом якого був зроблений наш вітраж, іде мова (згодом академіка)? Якщо це – одна й та ж особа, тоді ми, мабуть, зможемо стверджувати, що у Новій Каховці творили двоє послідовників геніального Михайла Бойчука – Григорій Довженко, автор «вишиванок», які прикрашають будівлі старої частини міста, та Олександр Мизін, який народився у Харкові у 1900 році, у 1928-му закінчив Київський художній інститут, працював у Москві, був ректором Московського художнього інституту, учасником численних виставок.

Мабуть, відповідь на це питання зможуть дати працівники музею історії міста, коли отримають такий оригінальний експонат, як вітраж з Палацу. Правда, окрім підвалу, судячи з усього, місця для нього в музеї немає.

P.S. Коли було прийняте остаточне рішення щодо вітражу, на ім’я міського голови В.Коваленка прийшов лист від Т.Євсеєвої, у якому вона, посилаючись на резолюцію вищезгаданої конференції, нагадала про статус Палацу як пам’ятки архітектури та монументального мистецтва, послалась на Закон «Про охорону культурної спадщини» та доводила, що вітраж – витвір мистецтва, тож дія Закону про декомунізацію на нього не поширюється. І просить призупинити виконання рішення виконкому про демонтаж до повного вивчення питання, консультацій з фахівцями – подано лист до громадської ради при Міністерстві культури, де розглядатиметься це питання. Мовляв, демонтаж є знищення, відновити буде неможливо, це буде непоправною втратою, адже це чи не єдиний приклад мистецтва вітражу такого рівня у всьому регіоні.

Від редакції зазначимо: ми питали думку шановної Т.Євсеєвої щодо вітражу, вона висловилась чітко: демонтувати та віддати дітям до школи мистецтв, аби вивчали. І от пройшло зовсім небагато часу – і у голови міського товариства культурної спадщини інша думка, хоча з самого початку було зрозуміло: зберігати, коли перешкодою міг бути лише стан об’єкта, який пережив пожежу.

От і виникає питання: а, може, ми маємо справу лише зі спробою затримати закінчення реконструкції Палацу культури, аби потім уся псевдореволюційна міська тусовка кричала: обіцяли, знов обманули!