Ворожа куля вкоротила віку ветерану-афганцю через 33 роки

9 лютого після тривалої та важкої хвороби, що стала наслідком отриманого на війні тяжкого поранення, помер ветеран Афганістану, кавалер ордена „Червоної зірки” Чургович Владислав Васильович.

Народився він 28 лютого 1965 року шахтарській сім’ї, на Донбасі, в Новогрудівці. Було йому два роки, коли сім’я переїхала в Тополівку, працювали в радгоспі «Таврія», а мама – в дитячому садку.

Після школи Владислав закінчив СПТУ-16, де освоїв професію автокранівника. Пропрацював лише 2 місяці в управлінні механізованих робіт і в листопаді 1983 року був призваний в армію. На той час війна в Афганістані вже тривала 4 роки.

Упродовж 5 місяців рядовий Чугович навчався в спецзагоні в Ашхабаді, спеціальність – стрілець переносного зенітно-ракетного комплексу «Стріла». У званні молодшого сержанта пропонували залишитися в навчальному загоні, але Владислав добровільно вибрав Афганістан, свідомо хотів випробувати себе в бойовій обстановці.

У квітні 1984 року літаком ТУ-134 з Ашхабада відправили його в м. Шинданд, де він служив у мотострілецькій частині. Спочатку забезпечували охорону штабів, супроводжували їх в пересуваннях по Афганістану, потім самостійно відправлялися, як говорили між собою, «у відрядження на війну». Спецрейсами доставляли в Шинданд боєприпаси, а мотострільці вже розвозили їх по «точках». В таких рейдах часто зазнавали атак моджахедів із засідок.

Під час одного з рейдів на Герат наприкінці серпня 1984 року, за 20 км до Герата, гвинтокрили охорони повернули на свій аеродром, а колона зупинилася на відпочинок, вважаючи, що загрози немає, все чисто. Неочікувано колону обстріляли з мінометів, 15 воїнів загинули, а 30 зазнали поранень, серед них і важке в живіт отримав Владислав.

Тиждень у шпиталі був у стані коми. До речі, лікувала його новокаховчанка Колісник Альбіна Миколаївна, яка нині працює в одній з аптек у Таврійську. Переніс Владислав загалом 13 надскладних операцій внутрішніх органів, втратив кисть руки. Декілька років лікувався в госпіталях Шинданда, Ташкента, Риги.

Після звільнення з лав радянської армії по інвалідності (інвалід 1 групи) закінчив юридичний технікум, одружився, в сім’ї народився син. Але окрім власних вад із здоров’ям, додалися проблеми і с здоров’ям дитини.

Такі нелюдські випробування не позначилися на його характері. Владислав  Чургович завжди був врівноваженим, спокійним, приймав участь у зустрічах зі школярами, студентами шкіл на інших навчальних закладів міста.

Користувався авторитетом серед бойових побратимів.

Але ворожа куля, що завдала йому тяжкого поранення 33 роки тому, все ж таки вкоротила йому віку… Але ми запам’ятаємо Владислава справжнім, мужнім воїном, людиною незламної волі і жадоби до життя, людиною непересічної, героїчної і одночасно трагічної долі. Такі як Владислав, першими підіймалися в атаку, вели за собою товарищів, забезпечували успіх братам на крутих схилах Гіндукуша і гірських дорогах Саланта, в Панджерській ущелині і на гарячих «точках»…

Світла пам’ять Чурговича Владислава Васильовича завжди буде жити в наших сердцях.

Новокаховська спілка ветеранів Афганістану «Пам’ять» (воїнів-інтернаціоналістів) висловлює глибоке співчуття рідним і близьким нашого побратима.
Прощання відбудеться 13 лютого 2017 р. о 12.00 на  вул. Довженка, 33.

Спілка ветеранів Афганістану, воїнів-інтренаціоналістів  „Пам’ять”