Які статки задекларував мер Нової Каховки?

На фінішну пряму виходить цьогорічна кампанія декларування доходів, в якій також взяли участь чиновники Нової Каховки. Певно, усіх найбільше цікавлять статки міського очільника.

Аби уникнути чуток, спекуляцій і домислів навколо цієї теми, ми попросили Володимира Коваленка розповісти читачам про свої доходи.

– Мені про це розповідати дуже просто. Доходи, як посадова особа 3-го рангу, декларував без проблем і минулого року. Нинішнього майже нічого не змінилося. З відомих усім причин дещо зріс рівень заробітної плати, яка регулюється не мною особисто, а законодавчими актами України, – акцентував мер. – Шкода, та суспільство чомусь полюбляє смакувати якимись надуманими сенсаціями з цього приводу. За 15 років про себе наслухався такого, що навіть письменнику-фантастові, певно, такого б і не наснилося. Колись давно мені сказали: ви ж знали, на яку посаду йшли, – терпіть. Тож я й не ображаюсь.

У моїй декларації зазначені двокімнатна квартира, у якій живемо з дружиною, а також житлова площа, яку залишила її покійна мати. Правда, на момент нашої розмови помешкання вже продано, оскільки його дорого утримувати. Є дача у кооперативі «Труд», здається (посміхається – авт.). Цього року там ще не був, минулого – лише двічі, бо зовсім немає часу. Там соток 8 землі і звичайний дачний одноповерховий будиночок, який побудували ще років 35-40 тому. Було у власності дружини 2 гектари землі на території Дніпрянської селищної ради, які вона продала. Причому за суму, яка складає лише мою заробітну плату за місяць, навіть трохи менше. Маю автомобіль «Шкода», якому вже 4 роки, гараж. Є років 20, може більше, невеликий рахунок у «Мегабанку». Оце і всі надбання. Нічого приховувати. Але страшно, що на сьогоднішній день є люди, які за своїми моральними якостями, а деякі і в силу стану психічного здоров’я вигадують дурниці, в які люди вірять. Де в мене тільки за різними версіями немає квартир! І в Києві, і в Сочі, і в Іспанії. Люди добрі, а навіщо? Скільки того життя? Що для нього потрібно? На той світ нічого не забереш! За кордоном я був лише двічі – у місті-побратимі Сент-Етьєн-дю-Рувре, а іншого разу – у Польщі, в складі делегації міських голів разом з мером Таврійська Миколою Різаком. Мені й не хочеться ніде виїжджати. Якщо маю нагоду вирватися від щоденних клопотів – подорожую рідною Батьківщиною. Історія нашої країни така захоплююча, а привабливі місця – такі чудові, що дивитися не передивитися. І не треба далеко їхати. Останній раз на морі був 15 років тому. А хтось пише, що в мене є там земельна ділянка. Звідки? За які гроші? Я ж не отримую доходів якогось нафтового магната.

Для щастя нам так мало потрібно! Мені, наприклад, необхідні завжди нереально швидкий темп роботи, повага людей, живе спілкування. Важливо, аби те, що я роблю, люди бачили і розуміли. Моє надбання – це вдячність усіх тих, з ким зводила доля, кому допомагав. Моє щастя в тому, що наше місто живе і розвивається. Я радію всім серцем, коли бачу, як діти займаються спортом, оскільки ця сфера сьогодні живе і культивується у Новій Каховці. Щасливий, що культура на селі оживає разом з відремонтованими клубами. Ось це і є щастя. Я живу в такому вимірі.

Фантазери були, є й будуть. Як і політичні авантюристи, які живуть у бруді, смітті і намагаються це запровадити як форму життя інших. Міський голова і чиновник – це не завжди підла, нечесна на руку людина. Я намагаюсь об’єднати людей, мов одну родину. Бо бачив і знаю, яке горе, коли місто розірване на частини за тими чи іншими переконаннями або надуманими причинами. Та відчуваю, що це декому не до вподоби.

Нам давно пора перевести нашу активність у іншу площину. Не обвинувачень, а в дії, спрямовані на покращення життя. Добрих справ вистачить всім.

Ще хочу звернути увагу на те, що посадові особи 3-го рангу додатково контролюються фіскальними службами, силовими структурами. Зараз з’явилася ще така структура, як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ). Повірте, є кому перевіряти і слідкувати. Але найбільший контролер – моя совість, мій світогляд і моральні принципи. На жаль, поняття совісті не притаманне колективам деяких ЗМІ, особливо – проплаченим та заангажованим. На жаль, закон про журналістську діяльність такими практично не дотримується. Багато людей, особливо поважного віку, вважають: що написано в газеті – істина. А це ж уже не так. Сьогодні за те, щоб написати якусь дурницю, деякі ЗМІ елементарно беруть гроші, а на достовірність не зважають. Є такі і в нашому місті. Усі їх добре знають. Вони не несуть відповідальність за те, що пишуть. І допоки так буде, нічого не змінимо в країні, отак і будемо чванитися, не розуміючи, де правда, де наклеп, а де банальне політичне замовлення.

Якщо у когось є сумніви щодо тих чи інших питань – звертайтеся. Усі знають, що зв’язатися зі мною дуже легко: щоранку й щовечора йду на роботу відомим кожному маршрутом.