«Жили-були дівчинка і хлопчик, і вони хотіли разом зробити світ кращим». Роботи учасників конкурсу

«НК онлайн» продовжує публікувати роботи учасників міського конкурсу серед учнів “Жили-були хлопчик і дівчинка, і вони хотіли разом зробити світ кращим”.

До вашої уваги роботи  Анастасії Полторацької (14 років)  та Зоряни Остапець (16 років), учениць Дніпрянської школи.

скачанные файлы«Гендерна рівність в Україні:реальність чи юридична фікція?»

В силу історичних обставин, чоловіка вважають лідером у суспільстві.

У Давній Греції чарівна половина людства не мала майже ніяких прав. Деякі грецькі мислителі вважали, що жінок не варто вчити навіть грамоти, оскільки вони перестануть коритися чоловікам. Протягом століть дами виборювали собі рівні з чоловіками права. У 1960-ті роки виник рух “За визволення жінок”, який ставив за мету повністю урівняти жінок з чоловіками у громадянських та економічних правах. Поволі спектр можливостей панянок розширювався. Сьогодні українські жінки працюють лікарями, адвокатами, займаються бізнесом. Тепер ніхто не здивується, зустрівши пожежника чи будівельника у жіночій особі, а в арміях деяких західних країн, вони займають провідні посади. Однак вибір між кар’єрою та материнством залишається для багатьох жінок досить складним. Рівні права у нашій державі законодавчо забезпечені, а ось можливості жінок…Коли жінка приходить на роботу і їй ставлять запитання про сімейний стан, вік, чи збирається вона народжувати дітей  – це є гендерною дискримінацією.

Більшість чоловіків і жінок вважають, що велика політика – не жіноча справа. Та як багато добра може зробити жінка для суспільства та нашої держави? Адже вона дбає, насамперед, про інтереси своїх дітей, а дбати про дітей означає дбати про економічний добробут країни, удосконалювати систему освіти, охорони здоров’я. У наш час жінки створюють доброчинні фонди та організації, призначені для допомоги сиротам, онкохворим, біженцям та ін.

 На мою думку гармонії та рівноваги в нашій державі можна досягти лише спільними зусиллями чоловіків та жінок. Адже кожна людина індивідуальна, скільки людей, стільки й особистостей. І немає значення, до якої статі належить людина, якщо вона розумна і може чимось допомогти нашій країні, то вона є потрібною суспільству. Щоб досягти успіху в майбутньому, потрібно працювати над собою вже зараз, а починати треба з виховання власного характеру, бо, лише змінивши і удосконаливши самого себе, ми зможемо змінити світ.

(Зоряна Остапець)

«Гендерне насильство. Міфи та реальність»

В наш час  існують прояви гендерного насилля , як до жінок так і до чоловіків.

З урахуванням домашніх обов’язків, жінки в середньому зайняті різними видами робіт майже на 25% часу більше, ніж чоловіки. Для соціальної самореалізації жінка повинна мати дітей, а також паралельно робити внесок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом, та ще й виконувати майже всю домашню роботу. При цьому суспільство вважає, що робота жінки не повинна перетворитися на кар’єру. Такі  міфічні погляди призвели до того, що жінки практично відсутні у вищих органах виконавчої та законодавчої влади.

Обмежуючи поведінку людини певними рамками, міфи  не дають змоги  реалізувати всю повноту і чоловічої натури.

Хіба може чоловік стати, вихователем у дитячому садку, навіть якщо він цього дуже прагне?! По-перше, його всі засміють. По-друге, батьки його вихованців вважатимуть це ненормальним явищем. По-третє, зарплата вихователя не дозволить чоловікові не тільки стереотипно «прокормити родину», але й самому прожити. Результат — чоловік повинен вибирати не ту професію, яку йому хотілося б, а ту, яка приносить гроші і є «чоловічою». Жорстка гендерна роль примушує чоловіка жити в постійних перегонах за успіхом та грошима, позбавляючи  радощів  духовного та сімейного життя.

Традиційне чоловіче виховання спричиняє загрозу для життя та здоров’я чоловіків, збільшує рівень каліцтва, яке не тільки не зупиняє агресивність (“Дай здачі, ти ж мужчина!”), а й не навчає розумній стриманості. Там, де жінка  втече чи уникатиме небезпечної ситуації, чоловіча гендерна роль, що стимулює агресію та жорстокість, провокуватиме його на бійку та інше насильство.

Для осіб чоловічої статі “пустити сльозу” – означає порушити норму мужності. Та невже, чоловіки не люди? Їм не буває боляче? У них немає емоційного навантаження? Вони не переживають?

Підводячи підсумок, можемо сказати, що гендерне насильство  – це перш за все проблема всього суспільства взагалі, а не тільки  жінок, й чоловіків.

(Анастасія Полторацька)